Просмотров: 487“Немає такої доброчесності, з якої не можна було б зробити порок, і немає такого пороку, з якого не можна було б зробити доброчесність.”
(І. Гете)
Якщо вам колись запропонують змалювати ідеальну людину, без сумніву ви це зробите на відмінно, згадавши всі важливі для вас риси людської вдачі. Але з впевненістю можна сказати, що серед них не буде місця всім відомим порокам, тим більше егоїзму.
Зазвичай егоїзм характеризується як негативна риса людського характеру. Заглянемо, наприклад, у будь-який словник іноземних слів і знайдемо: “Егоїзм [фр. Egoїsme<лат. ego я] – себелюбство, перевага своїх особистих інтересів над інтересами суспільними, що базується на конкуренції та експлуатації людини людиною.” Або його крайній прояв – егоцентризм – “відношення до себе як до центру всесвіту”.
Чи погано бути центром всесвіту або прагнути здійснення власних інтересів, навіть шляхом конкуренції чи експлуатації інших? Адже всім відомо, що конкуренція – рушійна сила розвитку людства. Аналогічне значення в даному контексті має і експлуатація – це довільний осмислений примус (тиск), що веде до здійснення не тільки ваших інтересів, а дає змогу працювати та удосконалюватися тим, кого експлуатують. Трохи іншу дію має неосмислений або погано осмислений примус, такий тиск зустрічає протидію з боку інших. Це дає змогу осмислити, упорядкувати свої дії вже вам або змінити мету, якої прагне ваше “Его”.
Треба зазначити, що експлуатація, як і конкуренція, що базується на засадах честі і справедливості, орієнтована нести в суспільство позитивні зміни, активізовувати дію та протидію, підтримувати старий шлях мислення та впроваджувати нові свіжі ідеї, тобто покликана вносити суперечності, які в свою чергу спонукають до дії, а сама дія є ознакою руху та розвитку.
Егоїзм – це любов до себе. Невже це погано? Як казав Мо Цзи: “Любити людей не значить виключати себе. Любов до себе також включає любов до людей.” Хто не любить себе невзмозі любити собі подібних. “Справедливо говорять, що людина, яка не цінує свого життя, здатна знищити всякого, кого йому заманеться. Те саме можна сказати про людину, що нехтує своїм себелюбством. Треба махнути рукою на всі доброчесності, коли дійшов до такого ступеню байдужості; на жаль, джерело доброчинностей вичерпалося. Тільки егоїзм підтримує породжений ним смак до життя. Значно більше приходиться шкодувати за браком себелюбства, ніж за його надлишком.” (Ж.О. де Ламетрі)
Хто з нас має силу зізнатися, що не використовував такі доброчесності як: доброта, чесність, ввічливість та багато інших позитивних якостей для досягнення своїх власних цілей; проявляючи, навіть не властиві для себе, такі шляхетні риси характеру, граючись ними, спотворюючи їх, щоб піднестися перед одним та принизити інших? Така доброта, така чесність, така штучна жертва – зворотня (темна) сторона медалі, яка за допомогою посередньої акторської гри стає в очах інших великою благодією.
Можна довго вишукувати темні та світлі боки доброчесності та пороку, можна бавитися почуттями та долями інших людей, можна принести себе в жертву, але все це повинно бути осмислено, у межах розумного. Треба чітко усвідомлювати ту ледве відчутну межу, перетинаючи яку порок стає добродією і навпаки. “Мураха сама по собі істота мудра, але в саду чи городі вона шкідлива. Точно також і люди, що занадто себелюбиві, шкодять суспільству. Обери розумну середину…” (Ф. Бекон)
“Якщо ми приймаємо людей такими, які вони є, ми робимо їх гірше. Якщо ми відносимося до них так, ніби вони такі, якими їм слід бути, ми допомагаємо їм стати такими, якими вони взмозі стати.” (І. Гете) Отже улещуйте, якщо це зробить когось краще; гнівайтесь, якщо ваш гнів справедливий; обманюйте, якщо ця неправда на благо іншому; любіть себе за те, що ви дієте осмислено. Але непотрібно цих проявів доброти, штучних жертв, палких зізнань, якщо це тільки театральна вистава, спотворення одвічних людських цінностей.
Автор: Шпаргалка
Loading ...
