content top

Поняття соціального стереотипу на основі праці Уолтера Ліппмана «Суспільна думка»

Міфи виявляють себе на всіх рівнях соціальної системи без виключення. Вони можуть бути індивідуальними та колективними, можуть продукуватися, підтримуватися та поширюватися на все суспільство окремими сферами життєдіяльності останнього – це політичні, економічні, ґендерні, релігійні та будь-які інші міфи. Але незалежно від рівня складності системи та сфери власного втілення, всі міфи структурують соціальний простір у свідомості індивіда завдяки конкретним образам, що частково або повністю нівелює аналітичну діяльність носія міфу. Найпростішим суспільним міфом є соціальний стереотип.

Соціальні стереотипи – це спрощене, схематизоване, почасти спотворене або навіть хибне уявлення про будь-який соціальний об’єкт (людину, групу людей, соціальне явище, соціальний процес тощо). Вперше термін «стереотип» ввів у вжиток американський журналіст, письменник, політичний оглядач Уолтер Ліппман. У своїй праці «Суспільна думка» він наголошував на тому, що всі предмети, явища та події людина сприймає через стереотипи власної культури, моральних кодексів, соціальної філософії, політичної агітації [1, 97, 99]. В цьому аспекті його ідеї співвідносяться з ідеями Олексія Лосєва, який вважав, що будь-яка річ є міфічною, але міфічною не в силу власної чистої речової якості, а в силу власного міфічного оформлення та осмислення [2, 99].

На основі поглядів Ліппмана сьогодні виділяють чотири основні характеристики соціального стереотипу:

Далее

Експлікація символічного інтеракціонізму Джорджа Міда у проекції на ґендерну проблематику

Теорія соціального конструювання гендеру бере свій початок із праці Томаса Лукмана та Пітера Бергера «Соціальне конструювання реальності», де вчені запропонували розглядати соціальну реальність як об’єктивну та суб’єктивну одночасно. З одного боку, деякі факти не залежать від свідомості індивіда та чинять на неї примусовий вплив, з іншого, індивід сам повсякчасно створює власний специфічний світ.

Саме такий дуалістичний підхід в подальшому був застосований для пояснення гендерних відносин прихильниками соціального конструктивізму.  Індивід не тільки опановує та відтворює вже існуючі гендерні ролі, але й вносить власні корективи у сталі гендерні моделі поведінки. З одного боку, гендерні відносини є об’єктивними, оскільки індивід сприймає їх як даність, з іншого, вони є суб’єктивними, оскільки конструюються самим індивідом у повсякденності.

До теорій, що описують соціальне конструювання гендерних відносин, окрім драматургічного інтеракціонізму Ірвінга Гофмана (гендерний дисплей) та теорії деконструкції статі Гарольда Гарфінкеля,  можна віднести і символічний  інтеракціонізм Джорджа Міда. Хоча сам вчений не займався безпосередньо гендерною проблематикою, на сьогодні принципи символічного інтеракціонізму досить широко застосовуються у дослідженнях гендерних ролей.

На думку Дж. Міда, практично вся взаємодія між людьми є обміном символами. Взаємодіючи з іншими ми постійно добираємо «ключі» до типу поведінки, відповідної певному середовищу, та до способу тлумачення намірів інших. Символічний інтеракціонізм спрямовує нашу увагу на деталі міжособистісної взаємодії, а також на те, як використовуються ці деталі, щоб наповнити змістом слова і поведінку інших. Символічне тлумачення гендерної поведінки в першу чергу буде залежати від належності учасників міжособистісної взаємодії до певного соціально-культурного середовища.

Дж. Мід розглядає особистість, як соціальний продукт, що можна описати формулою:

Далее

Соціальні міфи: актуалізація питання

Міф має універсальний, позачасовий характер, що базується на неминущій екзистенційній значущості цього явища для людини. Міфологія існувала та існує в різних формах, які в тій чи іншій мірі відповідають екзистенціальній потребі особистості. При цьому вплив міфології на людину відрізняється в різні періоди історії та є нерівнозначним за своєю силою і спрямованістю. Міф іманентний людині, невід’ємний від її соціальної природи. Міфи привабливі в першу чергу своєю простотою, доступністю сприйняття, а також образністю, символічністю викладу і, отже, легкістю запам’ятовування та передачі інформації [6, с. 3].

Важливо відмітити, що дослідження означеної проблематики не перестає бути актуальним. Осмислення місця міфу в свідомості окремого індивіда та всього суспільства, конструктивний та деструктивний впливи міфологічних конструктів на соціальну ієрархію, соціальні процеси, соціальні відносини тощо, дає можливість більш повно зрозуміти філософську проблему буття людини. Окрім того, сучасна реальність вимагає від дослідника подекуди повної ревізії наукових надбань стосовно проблем міфу та міфотворення. Адже більшість наукових теорій про походження міфологічної свідомості розглядають появу міфу як результат дефіциту інформації, знання та науки як такої. Задача сучасних дослідників, на нашу думку, полягає в актуалізації дослідження проблеми міфотворення в умовах надлишку інформації. Перенасичення сучасного соціального простору різного роду знаннями не тільки ускладнює їх засвоєння, але й призводить до міфологізації усіх сфер життєбуття індивіда з метою створення спрощеної, більш зручної картини світу.

Щодо проблеми експлікації поняття «міф» та розуміння його природи, то у науці в означеній сфері панує концептуальний плюралізм. Так, наприклад, французький філософ і соціолог Жорж Сорель визначає міф як сукупність образів, які здатні інстинктивно викликати у людей почуття для здійснення тих чи інших дій. Міф розуміється філософом не як вигадка, що розходиться із реальністю, а навпаки, мобілізуюче колективне уявлення [8, с. 129].

Далее

Образ жінки у філософській спадщині Тараса Шевченка

Кобзар наш лишив нам такий високий

пам’ятник своєї мислі і свого слова,

лишив нам такий ясний та пориваючий

ідеал женщини-громадянки,

якого не писав ні один інший поет в світі… [4, 154]

І.Франко 

Образ жінки займає провідне місце в українській літературній спадщині, зокрема у творах Т. Шевченка. Якщо сучасний феміністський дискурс намагається втілити у життя новий жіночий ідеал, вибудуваний на основі неоліберальних цінностей, то жінка, змальована Кобзарем, не просто повертає нас у світ ґендерних стереотипів минулого, а й розкриває смисл кордоцентричної, гуманно-фемінної творчості письменника.

Особливу увагу слід звернути на те, що Т. Шевченко є представником доби літературного романтизму. Однак його романтизм, як витвiр української стихiї, вийшов з народу, з його побуту i не є виключно витвором уяви, як це бувало у суто романтичних оспівувачів жіночої краси та долі. Героїнi Кобзаря – це дiти сучасноi доби, даних соцiальних умов або витвiр народнiх повiр’їв чи переказiв. Це було головною причиною того, що український романтизм митця так швидко перейшов у побутовий реалiзм. Т. Шевченко у своїх творах не з’ясовує якими були жiнки минулої iсторiї України, він змальовує виключно власних сучасниць [3].

Окремо слід відмітити те, що Т.Шевченко не зосереджується на зображенні яскравих жіночих індивідуальностей, їхнє місце посідають загальні образи, типи, а також пов’язані з ними сюжетні лінії, що беруть свій початок ще з фольклорної української традиції. Як правило, виділяють:

- ніжний та люблячий образ жінки-матері. Він може бути як конкретним, пов’язаним із окремою героїнею твору, так і алегоричним, узагальненим – наприклад, мати-Україна («Відьма», «Сова», «Княгиня»);

- образ Божої Матері – втілення гуманізму, найвищої справедливості. Як зазначає Н. Зборовська, Т. Шевченко розхитує дуалізм традиційного класичного мислення, що виходить з християнської доктрини, а саме, коли за чоловіком мислиться духовна сутність, а за жінкою – гріховна, тілесна. Т. Шевченко переводить християнський міф в жіночу перспективу «тіла» і чуття. Це обумовлює більш вагому постать Богоматері, ніж Богочоловіка [2, 55] («Марія»);

Далее

Візуальна репрезентація ґендеру як одна з умов підтримання та відтворення соціального порядку

Біологічно задана природа людини та її соціальність переплетені надзвичайно складно. Homo Sapiens завжди в тій же мірі є і Homo Socius [1, С. 87]. Соціальна структура, як сума типізацій та створених за їхньою допомогою зразків взаємодії, що постійно повторюються [1, С. 88], передбачає класифікацію індивідів за різними ознаками: демографічними, соціально-територіальними, соціально-етнічними, корпоративними тощо. Однак у повсякденній взаємодії обличчям до обличчя, як на свідомому, так і на підсвідомому рівнях, першою відбувається категоризація індивідів за статю (біологічна характеристика демографічного поділу індивідів як представників Homo Sapiens), яка стає можливою, у більшості випадків, завдяки візуальній репрезентації ґендеру (соціокультурна характеристика поділу індивідів як представників Homo Socius).

Реалізація ґендеру хоча й залежить від статі індивіда в більшості випадків, лежить виключно в соціальній площині. Будучи символічним поняттям, шаблоном певного типу поведінки, ґендер прагне більш-менш повно реалізуватись в конкретному індивіді у межах заданого соціального порядку, тим самим підтримуючи останній та забезпечуючи певну міру успішності власного носія. Можна говорити про те, що розподіл індивідів на статі у біологічному (фізичному) світі об’єктивується у вигляді ґендеру в соціальному (символічному) просторі. Ґендер виступає як символ, принцип бачення та сприйняття жіночого та чоловічого, фемінного та маскулінного, певна ментальна конструкція.

Далее

Алферов А.А. Идея общественного прогресса: содержание и становление

Вопрос  об  общественном  прогрессе не  нов.  Он  затрагивался  и  специально  рассматривался  многими  мыслителями – от  Тюрго  и  Кондорсе  до  Тойнби  и  Ясперса.  Они  по-разному  трактовали  общественный  прогресс,  сам  подход  к  его  рассмотрению  был  у  них  не  одинаков.  Не  обошла  этого  вопроса  и  русская  мысль.  У  русских  мыслителей  он  приобретал  особую  актуальность  в  связи  с  их  поиском  исторического  пути  России,  выявлением  места  России  в  отношении  Запада.

Специфика  философского  знания  такова,  что  философские  проблемы  не  могут  быть  решены  однажды  и  раз  навсегда.  Они  вновь  и  вновь  встают  в  процессе  развития  общества,  человечества  и  требуют  нового  осмысления,  приобретая  высшую  важность  на  переломных  этапах  истории.  В  особенности  это  относится  к  проблемам,  прямо  затрагивающим  жизнь  и  развитие  общества.  К  числу  последних  принадлежит  и  проблема,  связанная  с  трактовкой  общественного  прогресса.

Далее

Алферов А.А. О концепции всемирной истории К.Ясперса

В основе концепции К.Ясперса лежит идея «осевого времени». Под этим понятием философ подразумевает эпоху, когда, по его мнению, возникла основа мировой истории человечест­ва, была заложена «ось» мировой истории. Ясперс полагает, что это произошло в промежутке между 800 и 200 г. до н. э. В эту эпоху, как он считает, в разных регионах Земли, и прежде все­го в трех центрах – Индии, Китае и Греции, – произошли принципиальные и однотипные в своей основе духовные изменения, определив­шие все последующее в истории человечества. В Китае это было связано с Конфуцием, Лао-Цзы и другими древнекитайскими мыслителями, в Индии – с Упанишадами и Буддой, в Греции – с возникновением и развитием древнегреческой философии. Кроме того, Ясперс указывает на Заратустру в Иране и на иудейских пророков. Характеризуя изменения, ознаменовавшие осе­вое время, Ясперс говорит о том, что и на Запа­де , и на Востоке в эти годы подошла к концу мифологическая эпоха и началась борьба ра­циональности против мифа, появились филосо­фия, представление о трансцендентном Боге, «произошло открытие того, что позже стало называться разумом и личностью». «Все эти изменения в человеческом бытии можно назвать одухотворением», – пишет он 1.

Далее

Духовная коммуникация в свете идеала ненасилия

Принято считать, что насилие связано с прямым физическим и материальным ущербом и проявляется как убийство, грабеж, угроза и т.п. Все это — прямые, очевидные, наиболее грубые и вопиющие формы насилия. Наряду с ними существует еще насилие, которое пронизывает психологическую и интеллектуальную сферы и проявляется незаметно в виде навязывания собственных убеждений оппоненту, искаженной информации и т.д. Где граница, которая отделяет насилие от ненасилия в духовной коммуникации? Можно ли строго обозначать, описать ту черту, перейдя которую законное право и даже обязанность человека нести другим людям свою веру и истину становится формой интеллектуальной и психологической экспансивности?

Далее

Альфонс де Вэленс. Заметки о понятии страха в современной философии

В определенном смысле страх всегда был в центре всякой подлинной философий, если согласиться с тем, что философия рождается из неуверенности человека относительно своего происхож­дения и своей судьбы. Таким образом, исследование философского смысла явления страха могло бы быть связанно со всей историей человечества. Но мы не можем помышлять о подобном исследовании… Мы хотели бы ограничиться рассмотрением смысла явления страха в философской традиции, наиболее яркой для своего времени, той, которая берет свое начало у молодого Гегеля и Киркегора и заканчивается экзистенциалистской философией. Однако, поступая так, мы никоим образом не ограничиваем себя, так как истинную философию страха следует искать именно у этих авторов. Дело в том, что между древними и современными текстами, посвященными явлению страха, есть одно общее существенное различие: Лукреций, стоики и Паскаль говорят нам о том, что внушает страх; философская же традиция, которую мы исследуем, пытается описать и понять само явление страха не давая ему исчезнуть в его «причинах» и «лекарствах» от него** .

Далее

Форми прояву соціально-політичного та етичного індивідуалізму

Переоцінка власних можливостей та здібностей, що була спричинена руйнацією консервативних ідей комунізму та соціалізму, змушує сучасну людину спиратися на власні індивідуальні ресурси, які в свою чергу, підкреслюють автономію особистості, її незалежність та самостійну цінність. Сьогодні індивідуалістичні бажання, прагнення та інтереси краще пояснюють ситуацію, ніж інтереси окремих класів та угруповань, а приватне життя розкриває більший спектр можливостей і містить у собі більше сенсу, ніж програми та форми колективної діяльності.

Далее
Страница 1 из 212
content top
ВверхВверх