Соціальні міфи: актуалізація питання

Міф має універсальний, позачасовий характер, що базується на неминущій екзистенційній значущості цього явища для людини. Міфологія існувала та існує в різних формах, які в тій чи іншій мірі відповідають екзистенціальній потребі особистості. При цьому вплив міфології на людину відрізняється в різні періоди історії та є нерівнозначним за своєю силою і спрямованістю. Міф іманентний людині, невід’ємний від її соціальної природи. Міфи привабливі в першу чергу своєю простотою, доступністю сприйняття, а також образністю, символічністю викладу і, отже, легкістю запам’ятовування та передачі інформації [6, с. 3].

Важливо відмітити, що дослідження означеної проблематики не перестає бути актуальним. Осмислення місця міфу в свідомості окремого індивіда та всього суспільства, конструктивний та деструктивний впливи міфологічних конструктів на соціальну ієрархію, соціальні процеси, соціальні відносини тощо, дає можливість більш повно зрозуміти філософську проблему буття людини. Окрім того, сучасна реальність вимагає від дослідника подекуди повної ревізії наукових надбань стосовно проблем міфу та міфотворення. Адже більшість наукових теорій про походження міфологічної свідомості розглядають появу міфу як результат дефіциту інформації, знання та науки як такої. Задача сучасних дослідників, на нашу думку, полягає в актуалізації дослідження проблеми міфотворення в умовах надлишку інформації. Перенасичення сучасного соціального простору різного роду знаннями не тільки ускладнює їх засвоєння, але й призводить до міфологізації усіх сфер життєбуття індивіда з метою створення спрощеної, більш зручної картини світу.

Щодо проблеми експлікації поняття «міф» та розуміння його природи, то у науці в означеній сфері панує концептуальний плюралізм. Так, наприклад, французький філософ і соціолог Жорж Сорель визначає міф як сукупність образів, які здатні інстинктивно викликати у людей почуття для здійснення тих чи інших дій. Міф розуміється філософом не як вигадка, що розходиться із реальністю, а навпаки, мобілізуюче колективне уявлення [8, с. 129].

Олексій Лосєв у власній «Діалектиці міфу» розглядає міф (для міфічної свідомості) як найвищу за своєю конкретністю, максимально інтенсивну і в найбільшій мірі напружену реальність. Це не вигадка, але – найбільш яскрава і найсправжнісінька дійсність. Це – абсолютно необхідна категорія думки і життя, далека від усякої випадковості і свавілля [5, с. 36]. Міф – не ідеальне поняття, і також не ідея і не поняття. Це є саме життя. Для міфічного суб’єкта це є справжнє життя, з усіма його надіями і страхами, очікуваннями і відчаєм, з усією його реальної повсякденністю і чисто особистою зацікавленістю. Міф не є буття ідеальне, але – життєва речова реальність, що відчувається і твориться, та тілесна, до тваринності тілесна дійсність [5, с. 40-41].  Міф завжди надзвичайно практичний, насущний, завжди емоційний, афективний, життєвий. Міф насичений емоціями і реальними життєвими переживаннями; він, наприклад, уособлює, обожнює, шанує або ненавидить, злобує [5, с. 41-42]. «Міф є в словах дана чудова особистісна історія» [5, с. 212].

Французький філософ Ролан Барт детермінує міф як комунікативну систему, повідомлення. На думку науковця, міф не може бути річчю, конвентом або ідеєю, він являє собою один із способів означування, міф – це форма [1, с. 72]. Барт наголошує на тому, що міфом може стати все що завгодно, адже сугестивна сила світу безмежна. Будь-яку річ можна вивести з її замкненого, безмовного існування і перетворити в слово, готове для сприйняття суспільством, бо немає такого закону, природного або іншого, який забороняв би говорити про ті чи інші речі [1, с. 72].

Феохарій Кессіді, спеціаліст з античної філософії, визначає міф як чуттєвий образ і представлення, уособлення та художній образ, інтуїтивне сприйняття та чуттєве бачення; міф є не тільки виразом, позначенням та уособленням чогось, але і тим, що він висловлює, позначає та уособлює. Міфологічний образ – це не просто «фантастичне», «перекручене» відображення або «помилкове» моделювання (ідеалізація) якого-небудь явища природи або історичної події: він являє собою творення в уяві та за допомогою уяви іншої дійсності – суб’єктивної та ілюзорної, що лужить не стільки для пояснення чогось, скільки для виправдання певних установок, для санкціонування певної свідомості та поведінки [3, с. 42].

Отже, міф – це узагальнене уявлення про дійсність, яке поєднує як етичні, так і естетичні установки, з’єднуючи реальність з вигадкою. Тобто це завжди уявлення значною мірою ілюзорне, але через свою етичну та художню привабливість здійснює великий вплив на масову свідомість. Іноді міфом є спосіб замістити в свідомості нестерпний достовірний образ страшної реальності умовним образом, з яким можна жити [9, с. 112].

Помилково думати, що міфологічна свідомість відмирає в процесі історичного розвитку людства. Міфологізація як одна з особливостей психічної організації людини актуальна і тепер. Людина безперервно «міфологізує». Хоча, на відміну від давніх часів, в сучасному світі зникає міфологічне ставлення до навколишньої природи, сферою процесу міфологізації виступають тепер не природні стихії, а соціальне середовище [10, с. 8]. Можна стверджувати, що міф як форма пізнання світу втратив власну актуальність, однак як форма спрощеного розуміння дійсності та спонука до дії він не вичерпав своїх можливостей.

Міф є невід’ємним способом буття індивіда. Як зазначає Ернст Кассірер: «Ми не можемо повністю придушити міф або вигнати його з нашого життя – він постійно з’являється в новому обличчі» [2, с. 154]. Міф є абсолютно природнім та органічним для людини, що живе в культурі цього міфу [7, с. 101].

Міф еволюціонує разом з людиною, саме тому кожний етап історичного, економічного, культурного та будь-якого іншого розвитку чи занепаду соціальної системи означується появою нових міфів. Тут необхідно пам’ятати, що міфологічне мислення в сучасному світі має вже перетворену форму його, обтяжену, зокрема, ступенем розвиненості людської свідомості в результаті соціальної еволюції [7, с. 101]. В цьому контексті доцільно буде пригадати висловлювання Клода Леві-Стросса: «Може бути, в один прекрасний день ми зрозуміємо, що в міфологічному мисленні працює та ж логіка, що й у мисленні науковому, і людина завжди мислила однаково «добре». Прогрес – якщо цей термін як і раніше буде застосовуватись – відбувся не в мисленні, а в тому світі, в якому жило людство, завжди наділене розумовими здібностями, і в якому воно в процесі довгої історії стикалося з усе новими явищами» [4, с. 206-207].

За своєю власною природою будь-який міф є соціальним, оскільки він живе в конкретному соціальному середовищі, продукується або підтримується свідомістю індивіда (або групою людей) і виступає посередником між людиною та реальною дійсністю. Міф – це семантичне поле, на якому людина зустрічається із реальністю. Саме тому питання про сутність соціального міфу, його структуру та вплив на свідомість індивіда, а також постійна спроба демістифікації соціального простору не втрачають власної актуальності.

Важливо відмітити, що міф у «чистому» вигляді може існувати лише як поняття, термін, наукова категорія, що вживається для дослідження, пояснення, розкриття сутності самого явища міфу. Без власного втілення у свідомості чи-то однієї людини, чи-то всього суспільства, поняття міфу втрачає усілякий сенс. Як зазначає Лосєв, діалектика міфу є неможливою без соціології міфу. «Теорія міфу, яка не захоплює культуру аж до її соціальних коренів, є дуже поганою теорією міфу. Потрібно бути дуже поганим ідеалістом, щоб відривати міф від самої гущі історичного процесу та проповідувати ліберальний дуалізм: реальне життя – само по собі, а міф – сам по собі» [5, с. 34].

Список використаних джерел:

1. Барт Р. Избранные работы: Семиотика. Поэтика. – М.: Издательская группа “Прогресс”, “Универс”, 1994. – 616 с.
2. Кассирер Э. Техника современных политических мифов // Феномен человека: Антология. – М.: Высшая школа, 1993. – С. 64-86.
3. Кессиди Ф.Х. От мифа к логосу (Становление греческой философии). – М.: Мысль, 1972. – 312 с.
4. Леви-Строс К. Структура мифов // Структурная антропология / Пер. с фр. Вяч. Вс. Иванова. — М.: Изд-во ЭКСМО-Пресс, 2001. — C. 183-207.
5. Лосев А.Ф. Диалектика мифа – М.: Мысль, 2001. – 558с.
6. Макарова, А. К. Мифология как способ бытия современного общества (онтологические аспекты): автореф. дис. … канд. филос. наук / А. К. Макарова / Магнитогор. гос. ун–т. – Магнитогорск, 2007. – 38 с.
7. Рамазанова А.Х., Куранбек А.А. Социальные мифы в аспекте современности // Вестник КазНУ. – 2012.-№1. – С. 101-106.
8. Сорель Ж. Размышления о насилии. – М.: Фаланстер, 2013. -293 с.
9. Соціальні міфи та стереотипи // Інформаційна безпека (соціально-правові аспекти): Підручник / Остроухов В. В., Петрик В. М., Присяжнюк М. М. та ін.; за заг. ред. Є. Д. Скулиша. – К. : КНТ, 2010. – С. 112 – 115.
10. Шарипина Т. А. Восприятие античности в литературном сознании Германии XX века (троянский цикл мифов) : Дис. … д-ра филологические науки : 10.01.05.- Москва, 2007. – 517 с.

Шевченко 3.В. Соціальні міфи: актуалізація питання // Суспільні науки: проблеми та досягнення сучасних наукових досліджень: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції (м. Одеса, Україна, 10-11 жовтня 2014 року). – Одеса: ГО «Причорноморський центр досліджень проблем суспільства», 2014. – С. 50-53.