content top

Поняття соціального стереотипу на основі праці Уолтера Ліппмана «Суспільна думка»

Міфи виявляють себе на всіх рівнях соціальної системи без виключення. Вони можуть бути індивідуальними та колективними, можуть продукуватися, підтримуватися та поширюватися на все суспільство окремими сферами життєдіяльності останнього – це політичні, економічні, ґендерні, релігійні та будь-які інші міфи. Але незалежно від рівня складності системи та сфери власного втілення, всі міфи структурують соціальний простір у свідомості індивіда завдяки конкретним образам, що частково або повністю нівелює аналітичну діяльність носія міфу. Найпростішим суспільним міфом є соціальний стереотип.

Соціальні стереотипи – це спрощене, схематизоване, почасти спотворене або навіть хибне уявлення про будь-який соціальний об’єкт (людину, групу людей, соціальне явище, соціальний процес тощо). Вперше термін «стереотип» ввів у вжиток американський журналіст, письменник, політичний оглядач Уолтер Ліппман. У своїй праці «Суспільна думка» він наголошував на тому, що всі предмети, явища та події людина сприймає через стереотипи власної культури, моральних кодексів, соціальної філософії, політичної агітації [1, 97, 99]. В цьому аспекті його ідеї співвідносяться з ідеями Олексія Лосєва, який вважав, що будь-яка річ є міфічною, але міфічною не в силу власної чистої речової якості, а в силу власного міфічного оформлення та осмислення [2, 99].

На основі поглядів Ліппмана сьогодні виділяють чотири основні характеристики соціального стереотипу:

Далее

Експлікація символічного інтеракціонізму Джорджа Міда у проекції на ґендерну проблематику

Теорія соціального конструювання гендеру бере свій початок із праці Томаса Лукмана та Пітера Бергера «Соціальне конструювання реальності», де вчені запропонували розглядати соціальну реальність як об’єктивну та суб’єктивну одночасно. З одного боку, деякі факти не залежать від свідомості індивіда та чинять на неї примусовий вплив, з іншого, індивід сам повсякчасно створює власний специфічний світ.

Саме такий дуалістичний підхід в подальшому був застосований для пояснення гендерних відносин прихильниками соціального конструктивізму.  Індивід не тільки опановує та відтворює вже існуючі гендерні ролі, але й вносить власні корективи у сталі гендерні моделі поведінки. З одного боку, гендерні відносини є об’єктивними, оскільки індивід сприймає їх як даність, з іншого, вони є суб’єктивними, оскільки конструюються самим індивідом у повсякденності.

До теорій, що описують соціальне конструювання гендерних відносин, окрім драматургічного інтеракціонізму Ірвінга Гофмана (гендерний дисплей) та теорії деконструкції статі Гарольда Гарфінкеля,  можна віднести і символічний  інтеракціонізм Джорджа Міда. Хоча сам вчений не займався безпосередньо гендерною проблематикою, на сьогодні принципи символічного інтеракціонізму досить широко застосовуються у дослідженнях гендерних ролей.

На думку Дж. Міда, практично вся взаємодія між людьми є обміном символами. Взаємодіючи з іншими ми постійно добираємо «ключі» до типу поведінки, відповідної певному середовищу, та до способу тлумачення намірів інших. Символічний інтеракціонізм спрямовує нашу увагу на деталі міжособистісної взаємодії, а також на те, як використовуються ці деталі, щоб наповнити змістом слова і поведінку інших. Символічне тлумачення гендерної поведінки в першу чергу буде залежати від належності учасників міжособистісної взаємодії до певного соціально-культурного середовища.

Дж. Мід розглядає особистість, як соціальний продукт, що можна описати формулою:

Далее

Соціальні міфи: актуалізація питання

Міф має універсальний, позачасовий характер, що базується на неминущій екзистенційній значущості цього явища для людини. Міфологія існувала та існує в різних формах, які в тій чи іншій мірі відповідають екзистенціальній потребі особистості. При цьому вплив міфології на людину відрізняється в різні періоди історії та є нерівнозначним за своєю силою і спрямованістю. Міф іманентний людині, невід’ємний від її соціальної природи. Міфи привабливі в першу чергу своєю простотою, доступністю сприйняття, а також образністю, символічністю викладу і, отже, легкістю запам’ятовування та передачі інформації [6, с. 3].

Важливо відмітити, що дослідження означеної проблематики не перестає бути актуальним. Осмислення місця міфу в свідомості окремого індивіда та всього суспільства, конструктивний та деструктивний впливи міфологічних конструктів на соціальну ієрархію, соціальні процеси, соціальні відносини тощо, дає можливість більш повно зрозуміти філософську проблему буття людини. Окрім того, сучасна реальність вимагає від дослідника подекуди повної ревізії наукових надбань стосовно проблем міфу та міфотворення. Адже більшість наукових теорій про походження міфологічної свідомості розглядають появу міфу як результат дефіциту інформації, знання та науки як такої. Задача сучасних дослідників, на нашу думку, полягає в актуалізації дослідження проблеми міфотворення в умовах надлишку інформації. Перенасичення сучасного соціального простору різного роду знаннями не тільки ускладнює їх засвоєння, але й призводить до міфологізації усіх сфер життєбуття індивіда з метою створення спрощеної, більш зручної картини світу.

Щодо проблеми експлікації поняття «міф» та розуміння його природи, то у науці в означеній сфері панує концептуальний плюралізм. Так, наприклад, французький філософ і соціолог Жорж Сорель визначає міф як сукупність образів, які здатні інстинктивно викликати у людей почуття для здійснення тих чи інших дій. Міф розуміється філософом не як вигадка, що розходиться із реальністю, а навпаки, мобілізуюче колективне уявлення [8, с. 129].

Далее

До проблеми експлікації поняття «соціальна справедливість»

Загострення почуття соціальної несправедливості в сучасному українському суспільстві, спровоковане падінням якості життя середньостатистичного українця, поглибленням економічної прірви між вищим та середнім-нижчим класами, низьким рівнем політичної еліти тощо, надзвичайно актуалізує означену проблематику.

Ідея всезагальної, тотальної рівності або егалітаризм протягом тривалого часу вважався панацеєю від соціальної несправедливості. Однак, всі егалітаристські теорії, навіть, ті, що були створені за гуманними мотивами, не відповідають критеріям сучасного цивілізованого світу, оскільки намагались або ще намагаються створити реальну рівність індивідів. Фактично вони являють собою завуальовану форму рабства, оскільки позбавляють людину права вибору, самореалізації, роблять її життя підконтрольним, позбавленим сенсу.

Забезпечити соціальну справедливість в суспільстві можливо лише шляхом створення формальної рівності через регулятивні принципи та норми, яким будуть підлягати всі члени суспільства. Як зазначає Ф. Гаєк: «Я не бачу способу зробити людей рівними, окрім того, як ставитись до всіх однаково» [1, с. 398].

Далее

Образ жінки у філософській спадщині Тараса Шевченка

Кобзар наш лишив нам такий високий

пам’ятник своєї мислі і свого слова,

лишив нам такий ясний та пориваючий

ідеал женщини-громадянки,

якого не писав ні один інший поет в світі… [4, 154]

І.Франко 

Образ жінки займає провідне місце в українській літературній спадщині, зокрема у творах Т. Шевченка. Якщо сучасний феміністський дискурс намагається втілити у життя новий жіночий ідеал, вибудуваний на основі неоліберальних цінностей, то жінка, змальована Кобзарем, не просто повертає нас у світ ґендерних стереотипів минулого, а й розкриває смисл кордоцентричної, гуманно-фемінної творчості письменника.

Особливу увагу слід звернути на те, що Т. Шевченко є представником доби літературного романтизму. Однак його романтизм, як витвiр української стихiї, вийшов з народу, з його побуту i не є виключно витвором уяви, як це бувало у суто романтичних оспівувачів жіночої краси та долі. Героїнi Кобзаря – це дiти сучасноi доби, даних соцiальних умов або витвiр народнiх повiр’їв чи переказiв. Це було головною причиною того, що український романтизм митця так швидко перейшов у побутовий реалiзм. Т. Шевченко у своїх творах не з’ясовує якими були жiнки минулої iсторiї України, він змальовує виключно власних сучасниць [3].

Окремо слід відмітити те, що Т.Шевченко не зосереджується на зображенні яскравих жіночих індивідуальностей, їхнє місце посідають загальні образи, типи, а також пов’язані з ними сюжетні лінії, що беруть свій початок ще з фольклорної української традиції. Як правило, виділяють:

- ніжний та люблячий образ жінки-матері. Він може бути як конкретним, пов’язаним із окремою героїнею твору, так і алегоричним, узагальненим – наприклад, мати-Україна («Відьма», «Сова», «Княгиня»);

- образ Божої Матері – втілення гуманізму, найвищої справедливості. Як зазначає Н. Зборовська, Т. Шевченко розхитує дуалізм традиційного класичного мислення, що виходить з християнської доктрини, а саме, коли за чоловіком мислиться духовна сутність, а за жінкою – гріховна, тілесна. Т. Шевченко переводить християнський міф в жіночу перспективу «тіла» і чуття. Це обумовлює більш вагому постать Богоматері, ніж Богочоловіка [2, 55] («Марія»);

Далее

Види анкетних запитань та їх функціональне призначення

Опитувальні методи збору первинної соціологічної інформації передбачають наявність кваліфіковано складеної анкети (анкетування) або опитувальної картки (соціологічне інтерв’ю). Для цього при формулюванні питань необхідно дотримуватись наступних правил:

1. Кожне питання має бути логічно окремим. Воно не повинно бути «множинним», тобто поєднувати у собі (явно чи неявно) два або більше підпитання.

Наприклад, не варто ставити питання наступним чином: «В яких сферах суспільного життя, на Вашу думку, жінки зазнають найбільшої дискримінації, та які заходи потрібно вживати, щоб подолати ґендерну нерівність в Україні?». Його варто розділити на два окремі питання: «В яких сферах суспільного життя, на Вашу думку, українські жінки зазнають найбільшої дискримінації?» та «Які заходи, на Вашу думку, потрібно вживати, щоб подолати ґендерну нерівність в Україні?».

Далее

Анкетування (анкетне опитування)

 Анкетування як вид соціологічного опитування почали використовувати у науці у другій половині 19-го століття. Відомо, що перша анкета була складена Карлом Марксом з метою вивчення становища робітничого класу та вміщувала близько 100 питань («Анкета для робітників»). 20 квітня 1880 року вона була видана у газеті «Revue socialiste», а згодом окремим екземпляром у кількості 25000 примірників, які були розповсюджені по всій Франції. Всі питання в анкеті були відкритими.

Особливо широкого розповсюдження анкетування набуло на початку 20-го століття із розвитком емпіричної соціології. В теперішній час анкетне опитування використовується настільки широко, що по праву може вважатися візитною карткою соціології.

Структура методу анкетного опитування передбачає наявність:

1) дослідника (це складне поняття, оскільки включає не тільки тих людей, що безпосередньо проводять анкетування, але й тих, хто складає самі анкети);

2) респондента;

3) анкети (іншими словами, соціологічного інструментарію).

Далее

Опитувальні методи збору первинної соціологічної інформації: загальна характеристика

До опитувальних методів збору первинної соціологічної інформації відносять анкетування та соціологічне інтерв’ю. Вони виступають своєрідною візитною карткою соціології як науки. Головна специфіка (особливість) опитувальних методів полягає у простоті їхньої реалізації, оскільки вони логічно вкладаються у досить просту схему: «питання – відповідь».

До основних переваг опитувальних методів збору первинної соціологічної інформації можна віднести:

- організація самого процесу дослідження – опитування завжди легше провести, ніж соціологічне спостереження чи соціологічний експеримент;

- відносна дешевизна;

- змістовність та універсальність інформації, що була отримана в ході опитування. При опитуванні можна отримати інформацію з будь-якого питання та з різних проблем. При проведенні, наприклад, соціологічного експерименту або соціологічного спостереження, не вся інформація може бути задокументована та містити відповіді на питання, що ставилися в ході дослідження;

- обробка результатів дослідження – передбачає використання широкого спектру методів та технічних засобів. Отримані дані можна обробляти як вручну, так і за допомогою ЕОМ з використанням різного роду комп’ютерних програм таких, як SPSS, ОСА New Line, R та ін.

Далее

Основні етапи конкретно-соціологічного дослідження (КСД)

КСД – це процес, в якому в єдності представлені теоретико-методологічні і емпіричні рівні пізнання, тобто мова йде про діалектичний процес, в якому поєднуються дедуктивний і індуктивний методи пізнання, що забезпечує цілісність пізнання та уявлень про соціальні явища [1, 559].

Прикладне або конкретно-соціологічне дослідження направлене на отримання системи фактів, які складають базис соціологічної теорії або мають самостійне конкретно-прикладне значення, задовольняючи практичні потреби конкретних замовників (керівників підприємств, представників суспільних організацій, політичних партій та об’єднань, органів державного управління, ЗМІ). Воно проводиться з метою підтвердження або спростування теоретичних припущень (гіпотез).

Іншими словами, головною задачею будь-якого соціологічного дослідження є вивчення суті предмету дослідження та його взаємозв’язків з іншими елементами соціальної дійсності.

КСД має ряд етапів власного здійснення, які відрізняються один від одного характером і змістом, формами і процедурами дослідницької діяльності [2, 432].

Далее

Цікаві факти про лонгітюдні соціологічні дослідження

Приклади цікавих лонгітюдних досліджень можна зустріти по всьому світу. Вони відрізняються загальною концепцією, кількістю і складом учасників, масштабністю проведення, але всі вони націлені на те, щоб зрозуміти, як змінюються життєві траєкторії учасників, в залежності від різних факторів.

Нагадаємо, що лонгітюдне дослідження – вивчення однієї групи у послідовних часових інтервалах з урахуванням її розвитку.

1. Одне з найбільш тривалих соціологічних досліджень - Wisconsin Longitudinal Study (WLS): воно почалося у 1957 році й триває досі. Його початковою метою було вивчення планів на майбутнє випускників Університету Медісона. Однак згодом предметом дослідження стали життєві установки та траєкторії, в тому числі питання, пов’язані з кар’єрою, здоров’ям, старінням і т. д. Зараз проект WLS продовжує стежити за долями вдівців і вдів учасників, а також їхніх дітей. За результатами даного дослідження було написано близько 400 книг і статей.

2. Наймасштабніше лонгітюдне дослідження випускників університетів однієї країни – новозеландське “The Graduate Longitudinal Study New Zealand” (GLSNZ), в якому взяли участь 8600 студентів останнього року навчання. Основне завдання GLSNZ полягає у виявленні факторів, що визначають життєвий успіх новозеландських випускників. Опитування було проведено в 2011 році, наступні хвилі пройдуть в 2013, 2016 і 2021 роках.

Далее
Страница 1 из 512345
content top
ВверхВверх