Міфи виявляють себе на всіх рівнях соціальної системи без виключення. Вони можуть бути індивідуальними та колективними, можуть продукуватися, підтримуватися та поширюватися на все суспільство окремими сферами життєдіяльності останнього – це політичні, економічні, ґендерні, релігійні та будь-які інші міфи. Але незалежно від рівня складності системи та сфери власного втілення, всі міфи структурують соціальний простір у свідомості індивіда завдяки конкретним образам, що частково або повністю нівелює аналітичну діяльність носія міфу. Найпростішим суспільним міфом є соціальний стереотип.

Соціальні стереотипи – це спрощене, схематизоване, почасти спотворене або навіть хибне уявлення про будь-який соціальний об’єкт (людину, групу людей, соціальне явище, соціальний процес тощо). Вперше термін «стереотип» ввів у вжиток американський журналіст, письменник, політичний оглядач Уолтер Ліппман. У своїй праці «Суспільна думка» він наголошував на тому, що всі предмети, явища та події людина сприймає через стереотипи власної культури, моральних кодексів, соціальної філософії, політичної агітації [1, 97, 99]. В цьому аспекті його ідеї співвідносяться з ідеями Олексія Лосєва, який вважав, що будь-яка річ є міфічною, але міфічною не в силу власної чистої речової якості, а в силу власного міфічного оформлення та осмислення [2, 99].

На основі поглядів Ліппмана сьогодні виділяють чотири основні характеристики соціального стереотипу:

Теорія соціального конструювання гендеру бере свій початок із праці Томаса Лукмана та Пітера Бергера «Соціальне конструювання реальності», де вчені запропонували розглядати соціальну реальність як об’єктивну та суб’єктивну одночасно. З одного боку, деякі факти не залежать від свідомості індивіда та чинять на неї примусовий вплив, з іншого, індивід сам повсякчасно створює власний специфічний світ.

Саме такий дуалістичний підхід в подальшому був застосований для пояснення гендерних відносин прихильниками соціального конструктивізму.  Індивід не тільки опановує та відтворює вже існуючі гендерні ролі, але й вносить власні корективи у сталі гендерні моделі поведінки. З одного боку, гендерні відносини є об’єктивними, оскільки індивід сприймає їх як даність, з іншого, вони є суб’єктивними, оскільки конструюються самим індивідом у повсякденності.

До теорій, що описують соціальне конструювання гендерних відносин, окрім драматургічного інтеракціонізму Ірвінга Гофмана (гендерний дисплей) та теорії деконструкції статі Гарольда Гарфінкеля,  можна віднести і символічний  інтеракціонізм Джорджа Міда. Хоча сам вчений не займався безпосередньо гендерною проблематикою, на сьогодні принципи символічного інтеракціонізму досить широко застосовуються у дослідженнях гендерних ролей.

На думку Дж. Міда, практично вся взаємодія між людьми є обміном символами. Взаємодіючи з іншими ми постійно добираємо «ключі» до типу поведінки, відповідної певному середовищу, та до способу тлумачення намірів інших. Символічний інтеракціонізм спрямовує нашу увагу на деталі міжособистісної взаємодії, а також на те, як використовуються ці деталі, щоб наповнити змістом слова і поведінку інших. Символічне тлумачення гендерної поведінки в першу чергу буде залежати від належності учасників міжособистісної взаємодії до певного соціально-культурного середовища.

Дж. Мід розглядає особистість, як соціальний продукт, що можна описати формулою:

Міф має універсальний, позачасовий характер, що базується на неминущій екзистенційній значущості цього явища для людини. Міфологія існувала та існує в різних формах, які в тій чи іншій мірі відповідають екзистенціальній потребі особистості. При цьому вплив міфології на людину відрізняється в різні періоди історії та є нерівнозначним за своєю силою і спрямованістю. Міф іманентний людині, невід’ємний від її соціальної природи. Міфи привабливі в першу чергу своєю простотою, доступністю сприйняття, а також образністю, символічністю викладу і, отже, легкістю запам’ятовування та передачі інформації [6, с. 3].

Важливо відмітити, що дослідження означеної проблематики не перестає бути актуальним. Осмислення місця міфу в свідомості окремого індивіда та всього суспільства, конструктивний та деструктивний впливи міфологічних конструктів на соціальну ієрархію, соціальні процеси, соціальні відносини тощо, дає можливість більш повно зрозуміти філософську проблему буття людини. Окрім того, сучасна реальність вимагає від дослідника подекуди повної ревізії наукових надбань стосовно проблем міфу та міфотворення. Адже більшість наукових теорій про походження міфологічної свідомості розглядають появу міфу як результат дефіциту інформації, знання та науки як такої. Задача сучасних дослідників, на нашу думку, полягає в актуалізації дослідження проблеми міфотворення в умовах надлишку інформації. Перенасичення сучасного соціального простору різного роду знаннями не тільки ускладнює їх засвоєння, але й призводить до міфологізації усіх сфер життєбуття індивіда з метою створення спрощеної, більш зручної картини світу.

Щодо проблеми експлікації поняття «міф» та розуміння його природи, то у науці в означеній сфері панує концептуальний плюралізм. Так, наприклад, французький філософ і соціолог Жорж Сорель визначає міф як сукупність образів, які здатні інстинктивно викликати у людей почуття для здійснення тих чи інших дій. Міф розуміється філософом не як вигадка, що розходиться із реальністю, а навпаки, мобілізуюче колективне уявлення [8, с. 129].

Загострення почуття соціальної несправедливості в сучасному українському суспільстві, спровоковане падінням якості життя середньостатистичного українця, поглибленням економічної прірви між вищим та середнім-нижчим класами, низьким рівнем політичної еліти тощо, надзвичайно актуалізує означену проблематику.

Ідея всезагальної, тотальної рівності або егалітаризм протягом тривалого часу вважався панацеєю від соціальної несправедливості. Однак, всі егалітаристські теорії, навіть, ті, що були створені за гуманними мотивами, не відповідають критеріям сучасного цивілізованого світу, оскільки намагались або ще намагаються створити реальну рівність індивідів. Фактично вони являють собою завуальовану форму рабства, оскільки позбавляють людину права вибору, самореалізації, роблять її життя підконтрольним, позбавленим сенсу.

Забезпечити соціальну справедливість в суспільстві можливо лише шляхом створення формальної рівності через регулятивні принципи та норми, яким будуть підлягати всі члени суспільства. Як зазначає Ф. Гаєк: «Я не бачу способу зробити людей рівними, окрім того, як ставитись до всіх однаково» [1, с. 398].

Кобзар наш лишив нам такий високий

пам’ятник своєї мислі і свого слова,

лишив нам такий ясний та пориваючий

ідеал женщини-громадянки,

якого не писав ні один інший поет в світі… [4, 154]

І.Франко 

Образ жінки займає провідне місце в українській літературній спадщині, зокрема у творах Т. Шевченка. Якщо сучасний феміністський дискурс намагається втілити у життя новий жіночий ідеал, вибудуваний на основі неоліберальних цінностей, то жінка, змальована Кобзарем, не просто повертає нас у світ ґендерних стереотипів минулого, а й розкриває смисл кордоцентричної, гуманно-фемінної творчості письменника.

Особливу увагу слід звернути на те, що Т. Шевченко є представником доби літературного романтизму. Однак його романтизм, як витвiр української стихiї, вийшов з народу, з його побуту i не є виключно витвором уяви, як це бувало у суто романтичних оспівувачів жіночої краси та долі. Героїнi Кобзаря – це дiти сучасноi доби, даних соцiальних умов або витвiр народнiх повiр’їв чи переказiв. Це було головною причиною того, що український романтизм митця так швидко перейшов у побутовий реалiзм. Т. Шевченко у своїх творах не з’ясовує якими були жiнки минулої iсторiї України, він змальовує виключно власних сучасниць [3].

Окремо слід відмітити те, що Т.Шевченко не зосереджується на зображенні яскравих жіночих індивідуальностей, їхнє місце посідають загальні образи, типи, а також пов’язані з ними сюжетні лінії, що беруть свій початок ще з фольклорної української традиції. Як правило, виділяють:

- ніжний та люблячий образ жінки-матері. Він може бути як конкретним, пов’язаним із окремою героїнею твору, так і алегоричним, узагальненим – наприклад, мати-Україна («Відьма», «Сова», «Княгиня»);

- образ Божої Матері – втілення гуманізму, найвищої справедливості. Як зазначає Н. Зборовська, Т. Шевченко розхитує дуалізм традиційного класичного мислення, що виходить з християнської доктрини, а саме, коли за чоловіком мислиться духовна сутність, а за жінкою – гріховна, тілесна. Т. Шевченко переводить християнський міф в жіночу перспективу «тіла» і чуття. Це обумовлює більш вагому постать Богоматері, ніж Богочоловіка [2, 55] («Марія»);