Міфи виявляють себе на всіх рівнях соціальної системи без виключення. Вони можуть бути індивідуальними та колективними, можуть продукуватися, підтримуватися та поширюватися на все суспільство окремими сферами життєдіяльності останнього – це політичні, економічні, ґендерні, релігійні та будь-які інші міфи. Але незалежно від рівня складності системи та сфери власного втілення, всі міфи структурують соціальний простір у свідомості індивіда завдяки конкретним образам, що частково або повністю нівелює аналітичну діяльність носія міфу. Найпростішим суспільним міфом є соціальний стереотип.

Соціальні стереотипи – це спрощене, схематизоване, почасти спотворене або навіть хибне уявлення про будь-який соціальний об’єкт (людину, групу людей, соціальне явище, соціальний процес тощо). Вперше термін «стереотип» ввів у вжиток американський журналіст, письменник, політичний оглядач Уолтер Ліппман. У своїй праці «Суспільна думка» він наголошував на тому, що всі предмети, явища та події людина сприймає через стереотипи власної культури, моральних кодексів, соціальної філософії, політичної агітації [1, 97, 99]. В цьому аспекті його ідеї співвідносяться з ідеями Олексія Лосєва, який вважав, що будь-яка річ є міфічною, але міфічною не в силу власної чистої речової якості, а в силу власного міфічного оформлення та осмислення [2, 99].

На основі поглядів Ліппмана сьогодні виділяють чотири основні характеристики соціального стереотипу:

Теорія соціального конструювання гендеру бере свій початок із праці Томаса Лукмана та Пітера Бергера «Соціальне конструювання реальності», де вчені запропонували розглядати соціальну реальність як об’єктивну та суб’єктивну одночасно. З одного боку, деякі факти не залежать від свідомості індивіда та чинять на неї примусовий вплив, з іншого, індивід сам повсякчасно створює власний специфічний світ.

Саме такий дуалістичний підхід в подальшому був застосований для пояснення гендерних відносин прихильниками соціального конструктивізму.  Індивід не тільки опановує та відтворює вже існуючі гендерні ролі, але й вносить власні корективи у сталі гендерні моделі поведінки. З одного боку, гендерні відносини є об’єктивними, оскільки індивід сприймає їх як даність, з іншого, вони є суб’єктивними, оскільки конструюються самим індивідом у повсякденності.

До теорій, що описують соціальне конструювання гендерних відносин, окрім драматургічного інтеракціонізму Ірвінга Гофмана (гендерний дисплей) та теорії деконструкції статі Гарольда Гарфінкеля,  можна віднести і символічний  інтеракціонізм Джорджа Міда. Хоча сам вчений не займався безпосередньо гендерною проблематикою, на сьогодні принципи символічного інтеракціонізму досить широко застосовуються у дослідженнях гендерних ролей.

На думку Дж. Міда, практично вся взаємодія між людьми є обміном символами. Взаємодіючи з іншими ми постійно добираємо «ключі» до типу поведінки, відповідної певному середовищу, та до способу тлумачення намірів інших. Символічний інтеракціонізм спрямовує нашу увагу на деталі міжособистісної взаємодії, а також на те, як використовуються ці деталі, щоб наповнити змістом слова і поведінку інших. Символічне тлумачення гендерної поведінки в першу чергу буде залежати від належності учасників міжособистісної взаємодії до певного соціально-культурного середовища.

Дж. Мід розглядає особистість, як соціальний продукт, що можна описати формулою:

Загострення почуття соціальної несправедливості в сучасному українському суспільстві, спровоковане падінням якості життя середньостатистичного українця, поглибленням економічної прірви між вищим та середнім-нижчим класами, низьким рівнем політичної еліти тощо, надзвичайно актуалізує означену проблематику.

Ідея всезагальної, тотальної рівності або егалітаризм протягом тривалого часу вважався панацеєю від соціальної несправедливості. Однак, всі егалітаристські теорії, навіть, ті, що були створені за гуманними мотивами, не відповідають критеріям сучасного цивілізованого світу, оскільки намагались або ще намагаються створити реальну рівність індивідів. Фактично вони являють собою завуальовану форму рабства, оскільки позбавляють людину права вибору, самореалізації, роблять її життя підконтрольним, позбавленим сенсу.

Забезпечити соціальну справедливість в суспільстві можливо лише шляхом створення формальної рівності через регулятивні принципи та норми, яким будуть підлягати всі члени суспільства. Як зазначає Ф. Гаєк: «Я не бачу способу зробити людей рівними, окрім того, як ставитись до всіх однаково» [1, с. 398].

Опитувальні методи збору первинної соціологічної інформації передбачають наявність кваліфіковано складеної анкети (анкетування) або опитувальної картки (соціологічне інтерв’ю). Для цього при формулюванні питань необхідно дотримуватись наступних правил:

1. Кожне питання має бути логічно окремим. Воно не повинно бути «множинним», тобто поєднувати у собі (явно чи неявно) два або більше підпитання.

Наприклад, не варто ставити питання наступним чином: «В яких сферах суспільного життя, на Вашу думку, жінки зазнають найбільшої дискримінації, та які заходи потрібно вживати, щоб подолати ґендерну нерівність в Україні?». Його варто розділити на два окремі питання: «В яких сферах суспільного життя, на Вашу думку, українські жінки зазнають найбільшої дискримінації?» та «Які заходи, на Вашу думку, потрібно вживати, щоб подолати ґендерну нерівність в Україні?».

 Анкетування як вид соціологічного опитування почали використовувати у науці у другій половині 19-го століття. Відомо, що перша анкета була складена Карлом Марксом з метою вивчення становища робітничого класу та вміщувала близько 100 питань («Анкета для робітників»). 20 квітня 1880 року вона була видана у газеті «Revue socialiste», а згодом окремим екземпляром у кількості 25000 примірників, які були розповсюджені по всій Франції. Всі питання в анкеті були відкритими.

Особливо широкого розповсюдження анкетування набуло на початку 20-го століття із розвитком емпіричної соціології. В теперішній час анкетне опитування використовується настільки широко, що по праву може вважатися візитною карткою соціології.

Структура методу анкетного опитування передбачає наявність:

1) дослідника (це складне поняття, оскільки включає не тільки тих людей, що безпосередньо проводять анкетування, але й тих, хто складає самі анкети);

2) респондента;

3) анкети (іншими словами, соціологічного інструментарію).