content top

Брачный контракт

Брачный контракт

Возможность заключать брачные контракты появилась у народов постсоветского пространства только лишь в 1996 году, после внесения изменений в брачное законодательство. До этого момента подобного рода соглашения рассматривались как прагматическое проявление загнивающего Запада, не имеющее ничего общего с любовью и традиционными семейными ценностями. Следует отметить, такая тенденция имеет место быть и сегодня, поэтому говорить о том, что брачные контракты прижились у нас и стали повсеместной практикой, нам еще очень рано.

Чтобы лучше понять, что собой представляет брачный договор, предлагаю обратиться к истории его появления и формам проявления.

Родиной брачных контрактов считает Древний Рим. Именно здесь впервые начали заключать tabulae nuptiales (дословно в переводе с латыни – таблица (табличка) брака или свадьбы). Как правило, это было деловое соглашение между двумя семьями жениха и невесты, которое прописывалось на специальных табличках и зачитывалось вслух на торжественной церемонии бракосочетания.

Брачные договоры существовали и в Древнем Египте. До наших времен сохранились папирусы, датированные первым веком нашей эры, на которых детально описывалось и перечислялось все приданое невесты.

О брачных договорах Древней Руси трудно сказать что либо, но то, что древние славяне активно разводились и делили имущество, остается незыблемым фактом. Даже после принятия Русью христианства, наши предки не моги утихомирить свои брачные и внебрачные страсти. Поэтому отцы Церкви пошли на встречу варварскому народу и разрешили разводы. Так, к примеру, в «Уставе князя Владимира Святославича о десятинах, судах и людях церковных» говорится о том, что церковный суд должен заниматься делами о «роспустах», то есть разводами. Как именно должен был проходить бракоразводный процесс, Владимир Святославич умалчивает.

Далее

Проблема співвідношення понять шлюбу та родини

Відповідь на питання про співвідношення понять «шлюб» та «родина», на перший погляд, може здатися очевидною і простою. Ототожнення цих понять є найпоширенішою помилкою на сьогодні. Як правило, шлюб вважається родиною, а родина за відсутністю шлюбних відносин розглядається не тільки як неповна, але й неповноцінна. Окрім того, актуальність означеної проблематики посилюється існуванням у сучасному соціальному просторі альтернатив шлюбно-сімейним відносинам, наприклад, конкубінату або тривалих гомосексуальних стосунків з одним партнером, які теж визначаються поняттями шлюбу та родини.

Метою даної статті є діахронічий розгляд понять шлюбу та родини, їх компаративний аналіз та проекція на сучасні реалії.

Сучасна наука визначає шлюб як санкціоновані суспільством статеві відносини між чоловіком і жінкою з подальшим встановлення їхніх подружніх, батьківських прав та обов’язків. Родина, в свою чергу, розглядається, з одного боку, як соціальний інститут – історично конкретна система взаємовідносин між подружжям, між батьками та дітьми та, з іншого, як мала соціальна група, члени якої пов’язані шлюбними або родинними відносинами, спільністю побуту, взаємною моральною відповідальністю, соціальна необхідність якої зумовлена потребою суспільства у фізичному та духовному відтворенні населення [6, 66].

Чи є шлюб основою родини? Відповідь на це питання не може бути однозначною, оскільки залежить від аспекту розгляду означених понять.

Далее

Соціальний моніторинг

Соціальний моніторинг - це спеціально організована, розгалужена система безперервного та оперативного отримання, обробки, зберігання та первинного аналізу даних про найактуальніші явища та процеси, що відбуваються в суспільстві.

Здійснення соціального моніторингу є неможливим без теоретичної та технічної складових процесу дослідження, що забезпечують його цілісність та ефективність.

Теоретична база соціального моніторингу повинна включати у себе:

- програму проведення дослідження, яка представляє собою чіткий план збору соціологічної інформації та покликана орієнтувати соціологів у ході дослідження;

- розробку форм представлення інформації, що була отримана в процесі дослідження. Це чіткі вимоги щодо оформлення результатів моніторингу, які можуть бути представлені у вигляді наукових звітів, записок, довідок;

- безпосереднє зберігання отриманої інформації.

Далее

Суб’єктивний метод П.Лаврова

П.Лавров є яскравим представником соціологічної думки Росії кінця 19 століття, а саме одного з її напрямів – народництва. В соціології він відомий тим, що започаткував так званий суб’єктивний метод.

На думку Лаврова, до будь-якого явища мислитель повинен підходити з двох точок зору: по-перше, з точки зору сущого (теоретичної, об’єктивної), по-друге, з точки зору належного (практичної, суб’єктивної). В першому випадку він вивчає явища такими, якими вони є насправді. Він нічого не заперечує та нічого не схвалює – просто спостерігає, досліджує явище, залишаючи всі оцінки осторонь. В цьому полягає основна задача будь-якої науки. В другому випадку він підходить до явищ зовсім по-іншому, маючи певний ідеал цього явища або певну мету.

Далее

Плюралістична (багатофакторна) теорія М. Ковалевського

До кінця XIX ст. у російській соціології стала очевидною неспроможність географічного, біологічного та психологічного напрямів з’ясувати сутність суспільних відносин. Стало очевидним, що при вирішенні складних соціальних проблем не можна спиратися на будь-який один фактор, а необхідно враховувати всю їхню сукупність та складну взаємодію. Так у російській соціології з’явився плюралістичний, або багатофакторний, підхід до вивчення суспільства, виразником якого був видатний російський вчений Максим Ковалевський (1851-1916).

Далее

Антиеволюціоністська теорія Данилевського

Микола Янович Данилевський (1822-1885 рр.) – видатний російський соціолог, етнограф та історик, засновник першої в історії антиеволюціоністської концепції історичного розвитку – «теорія культурно-історичних типів». Це була одночасно і філософська, і соціологічна, і політологічна концепція багатолінійного і паралельного відокремленого розвитку «природних» соціальних систем як своєрідних соціокультурних типів суспільства, особливих цивілізацій. Вона виникла як спроба перебороти недоліки пануючої в той час євроцентристської моделі однолінійного й односпрямованого історичного прогресу і пояснити особливості розвитку Сходу та інших регіонів, у тому числі й Росії. Головна і найбільш відома праця М.Я. Данилевського «Європа і Росія» (1869-1871).

Далее

Вильгельм фон Гумбольдт. О различии между полами и его влиянии на органическую природу

Ввиду важности конечной цели, кото­рой прежде всего служит различие меж­ду полами, обычно назначение его одной этой целью и ограничивают. Включая это целиком в понятие пола, в этом последнем все видят лишь установление природы, предназначенное для воспро­изводства рода, и потому полагают, что, если бы род мог сохраняться иным способом, люди легко смогли бы обойтись без половых различий, по­скольку нередко кажется, что этот фак­тор даже мешает развитию родовых признаков в отдельных индивидах. В лучшем случае признается очевидный факт благотворного влияния одного пола на другой. В окружающей приро­де это явление столь же мало заметно, поэтому требуется огромное напряже­ние мысли, чтобы вывести понятие о различии между полами из ограничен­ной сферы, куда его обычно помещают, на безграничный простор. Без этого различия природа не была бы природой, ее механизм остановился бы, и связь, объединяющая все существа, и борьба, вынуждающая каждого в отдельности мобилизовать его собственную, прису­щую ему одному энергию,— все это прекратилось бы, когда на место этого различия встало бы скучное и усыпляю­щее равенство.

Далее

Джоан Келли. Ранняя феминистская теория и спор о женщинах, 1400-1789

Считается, что феминизм, и особенно феминистская теория, возникли в девятнадцатом и двадцатом веках. Большинство англо-американских исследователей женского движения признают своего рода предшественников феминизма в Английской и Французской революциях, а также  в таких личностях, как Анна Хатчинсон; однако кажется, что непрерывное развитие феминистской мысли начинается только с Сенека Фоллз. Историки французского феминизма говорят о его более далеком прошлом. Они склонны считать Кристину Пизанскую (1364-1430) первой, у кого были современные феминистские взгляды, и они представляют других ранних авторов, высказывавших проженские идеи в период от Кристины до Французской революции.  Однако даже в этой литературе вопрос о теоретической феминистской традиции, предшествовавшей революции, неясен. Женщины-феминистки практически отсутствуют в большинстве книг по феминистской мысли во французской и английской литературе Нового времени. Когда же это происходит, они и их идеи предстают изолированными, отделенными друг от друга и от нас длительными периодами молчания и пассивности.

В настоящее время появляются новые работы, которые дают более полное представлен

Далее

Джоан Келли. Социальные отношения полов и методологическое значение истории женщин

У истории женщин двойная цель: возвратить женщин в историю и возвратить нашу историю женщинам. В последние несколько лет появилось значительное количество исследований, а также множество конференций и курсов по изучению деятельности и положения женщин, взглядов на женщин и точек зрения женщин. Междисциплинарный характер нашего интереса к истории женщин  по-новому обогатил  жизненно важную работу историков. Но есть и другой аспект истории женщин, который необходимо принять во внимание: ее теоретическую значимость, ее причастность к истории в целом. Стремясь присоединить женщин к фонду исторического знания, история женщин заново оживила теорию, так как она расшатала концептуальные основы изучения истории. Она добилась этого, подвергнув сомнению три основных “кита” исторической мысли:

1) периодизацию;

2) категории общественного анализа;

3) теории социального изменения.

Далее

Джоан Уоллах Скотт. Женская история и переписывание истории

Что необходимо, подумала я, – и почему это не придет в голову какому-нибудь сообразительному студенту в Ньюнхэме или Гертоне? – так это масса информации; в каком возрасте ее выдавали замуж; сколько детей она обычно рожала; как выглядел ее дом; была ли у нее своя комната; занималась ли она готовкой либо, что весьма вероятно, держала прислугу? Все эти факты где-то содержатся, скорее всего, в приходских книгах и реестрах; факты из жизни среднестатистической женщины елизаветинской поры разбросаны то там, то сям, кому-то следует собрать их и написать книгу. Это превзошло бы мои самые смелые фантазии, думала я, оглядывая книжные полки в поисках книг, которых там не было, – предложить студентам тех знаменитых колледжей переписать историю, хотя я и допускаю, что это зачастую выглядит, по меньшей мере, странным, нереальным и односторонним; но почему бы им все же не внести некоторые дополнения в историю? назвав это, конечно же, так, чтобы не слишком бросалось в глаза, – так, чтобы женщины вошли в историю, не нарушая правил приличия?

Далее
Страница 2 из 41234
content top
ВверхВверх