До опитувальних методів збору первинної соціологічної інформації відносять анкетування та соціологічне інтерв’ю. Вони виступають своєрідною візитною карткою соціології як науки. Головна специфіка (особливість) опитувальних методів полягає у простоті їхньої реалізації, оскільки вони логічно вкладаються у досить просту схему: «питання – відповідь».

До основних переваг опитувальних методів збору первинної соціологічної інформації можна віднести:

- організація самого процесу дослідження – опитування завжди легше провести, ніж соціологічне спостереження чи соціологічний експеримент;

- відносна дешевизна;

- змістовність та універсальність інформації, що була отримана в ході опитування. При опитуванні можна отримати інформацію з будь-якого питання та з різних проблем. При проведенні, наприклад, соціологічного експерименту або соціологічного спостереження, не вся інформація може бути задокументована та містити відповіді на питання, що ставилися в ході дослідження;

- обробка результатів дослідження – передбачає використання широкого спектру методів та технічних засобів. Отримані дані можна обробляти як вручну, так і за допомогою ЕОМ з використанням різного роду комп’ютерних програм таких, як SPSS, ОСА New Line, R та ін.

КСД – це процес, в якому в єдності представлені теоретико-методологічні і емпіричні рівні пізнання, тобто мова йде про діалектичний процес, в якому поєднуються дедуктивний і індуктивний методи пізнання, що забезпечує цілісність пізнання та уявлень про соціальні явища [1, 559].

Прикладне або конкретно-соціологічне дослідження направлене на отримання системи фактів, які складають базис соціологічної теорії або мають самостійне конкретно-прикладне значення, задовольняючи практичні потреби конкретних замовників (керівників підприємств, представників суспільних організацій, політичних партій та об’єднань, органів державного управління, ЗМІ). Воно проводиться з метою підтвердження або спростування теоретичних припущень (гіпотез).

Іншими словами, головною задачею будь-якого соціологічного дослідження є вивчення суті предмету дослідження та його взаємозв’язків з іншими елементами соціальної дійсності.

КСД має ряд етапів власного здійснення, які відрізняються один від одного характером і змістом, формами і процедурами дослідницької діяльності [2, 432].

Приклади цікавих лонгітюдних досліджень можна зустріти по всьому світу. Вони відрізняються загальною концепцією, кількістю і складом учасників, масштабністю проведення, але всі вони націлені на те, щоб зрозуміти, як змінюються життєві траєкторії учасників, в залежності від різних факторів.

Нагадаємо, що лонгітюдне дослідження – вивчення однієї групи у послідовних часових інтервалах з урахуванням її розвитку.

1. Одне з найбільш тривалих соціологічних досліджень - Wisconsin Longitudinal Study (WLS): воно почалося у 1957 році й триває досі. Його початковою метою було вивчення планів на майбутнє випускників Університету Медісона. Однак згодом предметом дослідження стали життєві установки та траєкторії, в тому числі питання, пов’язані з кар’єрою, здоров’ям, старінням і т. д. Зараз проект WLS продовжує стежити за долями вдівців і вдів учасників, а також їхніх дітей. За результатами даного дослідження було написано близько 400 книг і статей.

2. Наймасштабніше лонгітюдне дослідження випускників університетів однієї країни – новозеландське “The Graduate Longitudinal Study New Zealand” (GLSNZ), в якому взяли участь 8600 студентів останнього року навчання. Основне завдання GLSNZ полягає у виявленні факторів, що визначають життєвий успіх новозеландських випускників. Опитування було проведено в 2011 році, наступні хвилі пройдуть в 2013, 2016 і 2021 роках.

Біологічно задана природа людини та її соціальність переплетені надзвичайно складно. Homo Sapiens завжди в тій же мірі є і Homo Socius [1, С. 87]. Соціальна структура, як сума типізацій та створених за їхньою допомогою зразків взаємодії, що постійно повторюються [1, С. 88], передбачає класифікацію індивідів за різними ознаками: демографічними, соціально-територіальними, соціально-етнічними, корпоративними тощо. Однак у повсякденній взаємодії обличчям до обличчя, як на свідомому, так і на підсвідомому рівнях, першою відбувається категоризація індивідів за статю (біологічна характеристика демографічного поділу індивідів як представників Homo Sapiens), яка стає можливою, у більшості випадків, завдяки візуальній репрезентації ґендеру (соціокультурна характеристика поділу індивідів як представників Homo Socius).

Реалізація ґендеру хоча й залежить від статі індивіда в більшості випадків, лежить виключно в соціальній площині. Будучи символічним поняттям, шаблоном певного типу поведінки, ґендер прагне більш-менш повно реалізуватись в конкретному індивіді у межах заданого соціального порядку, тим самим підтримуючи останній та забезпечуючи певну міру успішності власного носія. Можна говорити про те, що розподіл індивідів на статі у біологічному (фізичному) світі об’єктивується у вигляді ґендеру в соціальному (символічному) просторі. Ґендер виступає як символ, принцип бачення та сприйняття жіночого та чоловічого, фемінного та маскулінного, певна ментальна конструкція.

Схематично описати перспективи розвитку соціології сім’ї в Україні можна наступним чином:

• нинішній стан дослідницького затишшя триватиме ще невизначений період. Ініціювати новий підйом досліджень зможе тільки підвищення суспільного і державного інтересу до проблем сім’ї та шлюбу. Сьогодні ми маємо справу в більшості випадків лише із статистичними даними;
•  очікувати сплеску дослідницької активності, викликаної внутрішніми науковими причинами, можна тільки у разі появи нової соціологічної парадигми, контури, суть і час появи якої передбачити зараз, звичайно, неможливо, незважаючи на те, що кількість претендентів на це місце все збільшується;
•  розвиток соціології сім’ї в рамках вже сформованих підходів буде в найближчі роки відбуватися плавно, супроводжуючись розмиванням міждисциплінарних кордонів з культурною антропологією, історією, історичної демографією, політологією;
• засвоєння західного досвіду і стилю теоретизування в проблематиці сім’ї та шлюбу, затвердження зразків і моделей емпіричних досліджень, прийнятих у світовій науці, буде відбуватися не надто стрімко. Таке становище, з одного боку, буде ініціювати розвиток спільних проектів та інноваційні прагнення наукової молоді, а, з іншого – вповільнюватись прагненням дослідників старшої генерації зберегти вже сформований стиль і образ діяльності, знайти власний шлях інтеграції у світове наукове співтовариство;
• особливий вплив на розвиток соціології сім’ї нададуть жіночий рух і «генерацій ні» громадські рухи (причому не тільки молодіжні), що ще не проявилися у повній мірі;
• у зв’язку зі зростанням організованості та мобілізаційної готовності соціальних груп, об’єднаних за гендерними і генераційних ознаками, посилиться залученість соціології сім’ї до формування практичної соціальної політики та до реформування суспільства з використанням не традиційних для української соціології каналів і методів.

На найближчий період ймовірним є наступний сценарій.