Перспективи розвитку соціології сім’ї в Україні

Схематично описати перспективи розвитку соціології сім’ї в Україні можна наступним чином:

• нинішній стан дослідницького затишшя триватиме ще невизначений період. Ініціювати новий підйом досліджень зможе тільки підвищення суспільного і державного інтересу до проблем сім’ї та шлюбу. Сьогодні ми маємо справу в більшості випадків лише із статистичними даними;
•  очікувати сплеску дослідницької активності, викликаної внутрішніми науковими причинами, можна тільки у разі появи нової соціологічної парадигми, контури, суть і час появи якої передбачити зараз, звичайно, неможливо, незважаючи на те, що кількість претендентів на це місце все збільшується;
•  розвиток соціології сім’ї в рамках вже сформованих підходів буде в найближчі роки відбуватися плавно, супроводжуючись розмиванням міждисциплінарних кордонів з культурною антропологією, історією, історичної демографією, політологією;
• засвоєння західного досвіду і стилю теоретизування в проблематиці сім’ї та шлюбу, затвердження зразків і моделей емпіричних досліджень, прийнятих у світовій науці, буде відбуватися не надто стрімко. Таке становище, з одного боку, буде ініціювати розвиток спільних проектів та інноваційні прагнення наукової молоді, а, з іншого – вповільнюватись прагненням дослідників старшої генерації зберегти вже сформований стиль і образ діяльності, знайти власний шлях інтеграції у світове наукове співтовариство;
• особливий вплив на розвиток соціології сім’ї нададуть жіночий рух і «генерацій ні» громадські рухи (причому не тільки молодіжні), що ще не проявилися у повній мірі;
• у зв’язку зі зростанням організованості та мобілізаційної готовності соціальних груп, об’єднаних за гендерними і генераційних ознаками, посилиться залученість соціології сім’ї до формування практичної соціальної політики та до реформування суспільства з використанням не традиційних для української соціології каналів і методів.

На найближчий період ймовірним є наступний сценарій.

Труднощі економічного відродження країни будуть змушувати дослідників шукати фінансової підтримки за кордоном.У зв’язку з цим важко очікувати суто безкорисливого та альтруїстичного відношення зарубіжних фондів і програм до потреби та прагнення української соціології знайти своє гідне місце у світовому дослідницькому співтоваристві. Необхідність йти в «чужий монастир» визначатиме і вимоги дотримуватися певного «статуту», що автоматично відводить вітчизняним дослідникам другорядну роль, знижує можливості оригінальної теоретико-концептуальної творчості.

Крім того, необхідність засвоєння нових для української соціологічної традиції моделей та контекстів теоретизування, критеріїв і способів емпіричних верифікацій потребують деякого часу (не виключено, що і зміни покоління дослідників), а також істотних змін в організації самої науки і наукової освіти. Однак зазначені зміни будуть відбуватися, швидше за все, повільно, бо їхнє ініціювання та організаційні зусилля, а також фінансове забезпечення досліджень, цілком ймовірно, не будуть пов’язані з урядовими та державними заходами.

Список використаної літератури:

1. Клецин А. Социология семьи // Социология в Росии / Под ред. В.А. Ядова. -2-е изд., перераб. и дополн. – М.: Издательство Института социологии РАН, 1998.