Опитувальні методи збору первинної соціологічної інформації передбачають наявність кваліфіковано складеної анкети (анкетування) або опитувальної картки (соціологічне інтерв’ю). Для цього при формулюванні питань необхідно дотримуватись наступних правил:

1. Кожне питання має бути логічно окремим. Воно не повинно бути «множинним», тобто поєднувати у собі (явно чи неявно) два або більше підпитання.

Наприклад, не варто ставити питання наступним чином: «В яких сферах суспільного життя, на Вашу думку, жінки зазнають найбільшої дискримінації, та які заходи потрібно вживати, щоб подолати ґендерну нерівність в Україні?». Його варто розділити на два окремі питання: «В яких сферах суспільного життя, на Вашу думку, українські жінки зазнають найбільшої дискримінації?» та «Які заходи, на Вашу думку, потрібно вживати, щоб подолати ґендерну нерівність в Україні?».

 Анкетування як вид соціологічного опитування почали використовувати у науці у другій половині 19-го століття. Відомо, що перша анкета була складена Карлом Марксом з метою вивчення становища робітничого класу та вміщувала близько 100 питань («Анкета для робітників»). 20 квітня 1880 року вона була видана у газеті «Revue socialiste», а згодом окремим екземпляром у кількості 25000 примірників, які були розповсюджені по всій Франції. Всі питання в анкеті були відкритими.

Особливо широкого розповсюдження анкетування набуло на початку 20-го століття із розвитком емпіричної соціології. В теперішній час анкетне опитування використовується настільки широко, що по праву може вважатися візитною карткою соціології.

Структура методу анкетного опитування передбачає наявність:

1) дослідника (це складне поняття, оскільки включає не тільки тих людей, що безпосередньо проводять анкетування, але й тих, хто складає самі анкети);

2) респондента;

3) анкети (іншими словами, соціологічного інструментарію).

До опитувальних методів збору первинної соціологічної інформації відносять анкетування та соціологічне інтерв’ю. Вони виступають своєрідною візитною карткою соціології як науки. Головна специфіка (особливість) опитувальних методів полягає у простоті їхньої реалізації, оскільки вони логічно вкладаються у досить просту схему: «питання – відповідь».

До основних переваг опитувальних методів збору первинної соціологічної інформації можна віднести:

- організація самого процесу дослідження – опитування завжди легше провести, ніж соціологічне спостереження чи соціологічний експеримент;

- відносна дешевизна;

- змістовність та універсальність інформації, що була отримана в ході опитування. При опитуванні можна отримати інформацію з будь-якого питання та з різних проблем. При проведенні, наприклад, соціологічного експерименту або соціологічного спостереження, не вся інформація може бути задокументована та містити відповіді на питання, що ставилися в ході дослідження;

- обробка результатів дослідження – передбачає використання широкого спектру методів та технічних засобів. Отримані дані можна обробляти як вручну, так і за допомогою ЕОМ з використанням різного роду комп’ютерних програм таких, як SPSS, ОСА New Line, R та ін.

КСД – це процес, в якому в єдності представлені теоретико-методологічні і емпіричні рівні пізнання, тобто мова йде про діалектичний процес, в якому поєднуються дедуктивний і індуктивний методи пізнання, що забезпечує цілісність пізнання та уявлень про соціальні явища [1, 559].

Прикладне або конкретно-соціологічне дослідження направлене на отримання системи фактів, які складають базис соціологічної теорії або мають самостійне конкретно-прикладне значення, задовольняючи практичні потреби конкретних замовників (керівників підприємств, представників суспільних організацій, політичних партій та об’єднань, органів державного управління, ЗМІ). Воно проводиться з метою підтвердження або спростування теоретичних припущень (гіпотез).

Іншими словами, головною задачею будь-якого соціологічного дослідження є вивчення суті предмету дослідження та його взаємозв’язків з іншими елементами соціальної дійсності.

КСД має ряд етапів власного здійснення, які відрізняються один від одного характером і змістом, формами і процедурами дослідницької діяльності [2, 432].

Приклади цікавих лонгітюдних досліджень можна зустріти по всьому світу. Вони відрізняються загальною концепцією, кількістю і складом учасників, масштабністю проведення, але всі вони націлені на те, щоб зрозуміти, як змінюються життєві траєкторії учасників, в залежності від різних факторів.

Нагадаємо, що лонгітюдне дослідження – вивчення однієї групи у послідовних часових інтервалах з урахуванням її розвитку.

1. Одне з найбільш тривалих соціологічних досліджень - Wisconsin Longitudinal Study (WLS): воно почалося у 1957 році й триває досі. Його початковою метою було вивчення планів на майбутнє випускників Університету Медісона. Однак згодом предметом дослідження стали життєві установки та траєкторії, в тому числі питання, пов’язані з кар’єрою, здоров’ям, старінням і т. д. Зараз проект WLS продовжує стежити за долями вдівців і вдів учасників, а також їхніх дітей. За результатами даного дослідження було написано близько 400 книг і статей.

2. Наймасштабніше лонгітюдне дослідження випускників університетів однієї країни – новозеландське “The Graduate Longitudinal Study New Zealand” (GLSNZ), в якому взяли участь 8600 студентів останнього року навчання. Основне завдання GLSNZ полягає у виявленні факторів, що визначають життєвий успіх новозеландських випускників. Опитування було проведено в 2011 році, наступні хвилі пройдуть в 2013, 2016 і 2021 роках.