В процесі життєдіяльності кожна людина приречена на постійну свободу вибору між тими чи іншими значущими факторами поведінки. Але чи свободна сама людина?

Щоб відповісти на це запитання потрібно зробити деякі зауваження: про що йде мова – про політичне положення чи про внутрішнє самовідчуття? Людина, що обмежена у своїх діях фізично, щонайменше стиснена у власних правах та вчинках. Але її дух може залишатися вільним і незламним. Іншому індивіду ніхто не чинить перешкод, він може розпоряджатися собою. Однак, всупереч щасливим обставинам, він добровільно закріпачує себе.

В сучасних умовах розвитку людської цивілізації поступово втрачається елемент однозначності у виборі власної орієнтації на загальні духовні та моральні цінності. Соціальний простір стає все більш плюралістичним. Однак, для плюралізму характерні певні негативізми, особливо в аспекті соціального виховання сучасної молоді. Мова йде про пошук власного призначення безпосередньо в людині – в умовах її розвитку [1, 30]. Взаємозв’язок політичних, економічних, соціальних і правових сфер в процесі встановлення українського суспільства не міг не розширити межі прагматизму та  не спровокувати зріст егоїстичних тенденцій особистості [2, 28].

Сучасна трансформація системи ціннісних орієнтацій, розширення можливостей самореалізації та вибору цілої множини засобів прояву індивідуальності зумовлюють тенденцію до збільшення різноманітних варіантів соціальної взаємодії, внутрішнього світу людини із зовнішньою фізичною та соціальною реальністю, а також до якісно іншої змістовної наповненості її життя. В умовах зростаючої конкуренції в усіх сферах українського життєбуття формується новий характер людських відносин, набувають вагомості та значущості інші суспільні цінності. Вимальовується портрет вже трансформованої людини, яка впевнено власноруч створює нове суспільство відносно своїм цілям, інтересам та вподобанням.

В процесі історичного розвитку соціально-філософська думка розділила суспільства на два загальновизнані типи: колективістські та індивідуалістичні, причому перший характеризує переважно суспільства Східного типу, а другий – Західного. Колективізм та індивідуалізм є поняттями глибоко антагоністичними, але щодо розділення суспільств на два протилежні табори, то тут не існує суворих обмежень та чітких кордонів, оскільки кожному суспільству притаманні як колективістські, так і індивідуалістичні риси. Яке начало займає чільні позиції, якого сенсу набуває кожне з цих понять, залежить від епохи, рівня матеріальної та духовної культури, конкретних умов.

Сьогодні в Україні розв’язується стратегічно надзвичайно складне завдання – входження до цивілізованого світового простору, держави якого існують на засадах незаперечних досягнень людства – соціально орієнтованої ринкової економіки, демократичної системи державного управління, непорушності прав та свобод людини. Складність і проблема цього завдання полягає не лише в подоланні кризових явищ, що охопили політичну, економічну, культурну та ін. сфери, а в надзвичайно складних умовах посттоталітарного періоду, що вимагають зміни менталітету суспільної та індивідуальної свідомості, формування вільної особистості з високою політичною, економічною і правовою культурою, яка усвідомлює власну цінність та гідність. Саме в цьому контексті сучасність спровокувала зріст та актуальність індивідуалістичних тенденцій у суспільстві.