Просмотров: 52В процесі життєдіяльності кожна людина приречена на постійну свободу вибору між тими чи іншими значущими факторами поведінки. Але чи свободна сама людина?
Щоб відповісти на це запитання потрібно зробити деякі зауваження: про що йде мова – про політичне положення чи про внутрішнє самовідчуття? Людина, що обмежена у своїх діях фізично, щонайменше стиснена у власних правах та вчинках. Але її дух може залишатися вільним і незламним. Іншому індивіду ніхто не чинить перешкод, він може розпоряджатися собою. Однак, всупереч щасливим обставинам, він добровільно закріпачує себе.
У свободи багато облич. Свідченням смислової “рухомості” та “неконкретності” поняття служить той факт, що воно постає в різноманітних опозиціях. В філософії “свобода”, як правило, протистоїть “необхідності”, в етиці – “відповідальності”, в політиці – “порядку”. Вона може асоціюватися з повним свавіллям, але вона може ототожнюватися й з свідомим рішенням, з найтоншим мотивуванням людських вчинків, з усвідомленою необхідністю тощо. Найпоширеніше довідникове визначення свободи говорить, що дане поняття є здатністю приймати рішення та діяти відповідно власним цілям та ідеалам, що формується в процесі пізнання закономірностей реального світу. Здатність людини оволодівати умовами власного буття, долати залежність від природних та матеріальних сил, зберігати можливості для самовизначення, вибору власних дій та вчинків залежить від відмінності історичних етапів, типів соціальності.
Історично поняття свободи тісно пов’язано з поняттям індивідуалізму.
Головною відмінною рисою людини є її здатність раціонально мислити. Процес мислення – це процес суто індивідуальний. Немає колективного розуму. Люди можуть вчитися один у одного, але процес навчання потребує від кожного власного мислення. Розум для людини – це своєрідний засіб виживання, запорука добробуту, і людина або успішна, або ні, в залежності від власної раціональності.
Свобода – це фундаментальна необхідність людського мислення. Раціональний розум не працює примусово, сприйняття реальності не підкоряється наказам, директивам, обмеженням не приносить власні знання, власне бачення реалій в жертву чиїмось думкам, погрозам, побажанням, планам чи добробуту. Діючи іраціонально, людина руйнує себе.
Свобода – одна з найважливіших загальнолюдських цінностей. Однак, навіть найрадикальніші розуми минулого ставали на захист цього поняття досить обережно. Вони вважали, що свобода не абсолютна. Надайте індивідові право розпоряджатися власним життям – і наступить вік хаосу. Адже в ньому сильні інстинкти свавілля, егоїзму, руйнування. Свобода, звичайно, це дуже добре, але коли людина при цьому добровільно підкоряється спільній волі, свідомо стримує власні прагнення.
Людина прагне свободи. Чи так це ? Ніцше та Кьєркегор звернули увагу на той факт, що багато людей просто не здатні на особистісний вчинок. Більшість віддає перевагу духовним стандартам, що вже давно склалися у суспільстві. Небажання людини дотримуватися свободи – безперечно одне з вражаючих філософських відкриттів. Виявляється, свобода – доля небагатьох. З’являється парадокс: в цьому добровільному закріпаченні винна, перш за все, сама мораль (П.С. Гуревич. Свободен ли человек? /Философия и жизнь №10 – М.: Знание – 1991).
Loading ...
