“Немає такої доброчесності, з якої не можна було б зробити порок, і немає такого пороку, з якого не можна було б зробити доброчесність.”

(І. Гете)

Якщо вам колись запропонують змалювати ідеальну людину, без сумніву ви це зробите на відмінно, згадавши всі важливі для вас риси людської вдачі. Але з впевненістю можна сказати, що серед них не буде місця всім відомим порокам, тим більше егоїзму.

Зазвичай егоїзм характеризується як негативна риса людського характеру. Заглянемо, наприклад, у будь-який словник іноземних слів і знайдемо: “Егоїзм [фр. Egoїsme<лат. ego я] – себелюбство, перевага своїх особистих інтересів над інтересами суспільними, що базується на конкуренції та експлуатації людини людиною.” Або його крайній прояв – егоцентризм – “відношення до себе як до центру всесвіту”.

Чи погано бути центром всесвіту або прагнути здійснення власних інтересів, навіть шляхом конкуренції чи експлуатації інших? Адже всім відомо, що конкуренція – рушійна сила розвитку людства. Аналогічне значення в даному контексті має і експлуатація – це довільний осмислений примус (тиск), що веде до здійснення не тільки ваших інтересів, а дає змогу працювати та удосконалюватися тим, кого експлуатують. Трохи іншу дію має неосмислений або погано осмислений примус, такий тиск зустрічає протидію з боку інших. Це дає змогу осмислити, упорядкувати свої дії вже вам або змінити мету, якої прагне ваше “Его”.