Анатомічні особливості жіночого або чоловічого організму  у більшості випадків від самого народження індивіда зумовлюють його гендер. Гендер, у свою чергу, покликаний репрезентувати стать. У будь-якому соціальному середовищі існують чіткі уявлення про те, як має виглядати представник тієї чи іншої статі. І хоча біологічні відмінності між чоловіками та жінками є прихованими від публічного огляду в повсякденному житті, для члена певного культурного простору не є складністю визначити належність того чи іншого індивіда до певної статі. Категоризація за статтю завдяки соціально-встановленим візуальним стандартам здійснюється на стільки органічно і автоматично, що іноді здається, що вона відбувається на підсвідомому рівні. Однак таке відчуття є помилковим. Усвідомлення факту «виробництва» гендеру відбувається у ситуації «гендерного збою» – у ситуації неможливості атрибутивного визначення статі.

Ситуація комунікативного збою дозволяє зафіксувати потребу ідентифікувати агентів взаємодії за ознакою статі, що виникає в процесі комунікації. Коли стать того, з ким взаємодієш, відома, комунікація працює. Якщо виникає проблема ідентифікації, комунікація дає збій. Таким чином приписування статі (категоризація приналежності за статтю) є базовою практикою повсякденної взаємодії; вона стає зазвичай нерефлексованим фоном для комунікації у всіх інших соціальних сферах та позбутися її неможливо. Категоризація за статтю атрибутивна соціальній взаємодії. Коли вона ускладнена, виникає комунікативний збій [1, 178] . Люди не тільки бажають знати, до якої категорії за статтю належать безпосередні учасники комунікації, вони прагнуть, щоб вона розпізнавалася з першого погляду.

В цьому контексті МакКенна і Кесслер стверджують, що «чоловіче» і «жіноче» є культурними подіями, продуктами того, що вони називають «процесом атрибуції гендеру», а не просто сукупністю рис, поведінкових шаблонів або навіть фізичних якостей. Для ілюстрації вони цитують вислів дитини, яка, розглядаючи картинку із зображенням когось одягненого в костюм та краватку, доходить висновку: «Це чоловік, тому що в нього є піпі». Переклад: «Мабуть, у нього є піпі (сутнісна характеристика), тому що я бачу позначення цього у вигляді краватки» [3, 29].

Як зазначає Л.Малес, за прикладами атрибуції гендеру далеко ходити не потрібно, адже щоразу, коли нам трапляється спілкуватися із незнайомим малям чи його батьками, ми відчуваємо недостатність ґендерних ознак для правильної ідентифікації статі, щоб зорієнтуватися у власних ґендерно забарвлених висловах, вчинках чи хоча б задля дотримання мовних правил. У цьому випадку на допомогу нам може прийти колір: у нашій культурі весь спектр червоного зарезервований для дівчаток, а синього – для хлопчиків.

Дійсно, оскільки дихотомія статі не може бути зведена до біології чоловіка та жінки, оскільки розвиток культури і цивілізації нівелюють одні та виявляють інші параметри людського існування в межах статі, то чи не єдиним способом означити стать для конкретної культури – це звернутися до заангажованих нею ґендерних образів, через символи яких ми реконструюємо належне статі, та й саму статеву належність членів суспільства [2, 123].

Процес конструювання гендеру супроводжується засвоєнням, накопиченням та відтворенням тих символічних засобів, за допомогою яких індивід може  заявити про власну присутність в суспільстві як чоловік або жінка. Атрибути гендеру (одяг, зачіска, хода тощо) є невід’ємною та необхідною основою, на якій вибудовується зв’язок людини із зовнішнім світом. Гендер може розглядатися як культурно-символічна конструкція, що покликана визначати конкретний асоціативний зв’язок, забезпечувати повноцінну комунікацію та підтримувати соціальний порядок.

Література

  1. Здравомыслова Е., Темкина А. Социальное конструирование гендера // Социологический журнал, 1998. –  N 3-4. –  С.171-182.
  2. Малес Л. Біологічні, психологічні та соціальні чинники гендеру // Основи теорії ґендеру: Навчальний посібник. – К.: “К.І.С.”, 2004. – C. 109-130.
  3. Уест К., Зіммерман Д. Створення гендеру // Гендерна педагогіка: Хрестоматія / Переклад з англ. В.Гайденко, А.Предборської; За ред. Вікторії Гайденко. – Суми: ВТД «Університетська книга», 2006. – С. 22-47.

Автор: Шевченко З.В. Методологія аналізу гендерних репрезентацій у культурі//Візуальність в умовах культурних трансформацій. Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції (14-15 жовтня 2009 року) – Черкаси: Ю.А. Чабаненко, 2009. – С.34-35

Оставить комментарий