Образ жінки у філософській спадщині Тараса Шевченка

Кобзар наш лишив нам такий високий

пам’ятник своєї мислі і свого слова,

лишив нам такий ясний та пориваючий

ідеал женщини-громадянки,

якого не писав ні один інший поет в світі… [4, 154]

І.Франко 

Образ жінки займає провідне місце в українській літературній спадщині, зокрема у творах Т. Шевченка. Якщо сучасний феміністський дискурс намагається втілити у життя новий жіночий ідеал, вибудуваний на основі неоліберальних цінностей, то жінка, змальована Кобзарем, не просто повертає нас у світ ґендерних стереотипів минулого, а й розкриває смисл кордоцентричної, гуманно-фемінної творчості письменника.

Особливу увагу слід звернути на те, що Т. Шевченко є представником доби літературного романтизму. Однак його романтизм, як витвiр української стихiї, вийшов з народу, з його побуту i не є виключно витвором уяви, як це бувало у суто романтичних оспівувачів жіночої краси та долі. Героїнi Кобзаря – це дiти сучасноi доби, даних соцiальних умов або витвiр народнiх повiр’їв чи переказiв. Це було головною причиною того, що український романтизм митця так швидко перейшов у побутовий реалiзм. Т. Шевченко у своїх творах не з’ясовує якими були жiнки минулої iсторiї України, він змальовує виключно власних сучасниць [3].

Окремо слід відмітити те, що Т.Шевченко не зосереджується на зображенні яскравих жіночих індивідуальностей, їхнє місце посідають загальні образи, типи, а також пов’язані з ними сюжетні лінії, що беруть свій початок ще з фольклорної української традиції. Як правило, виділяють:

- ніжний та люблячий образ жінки-матері. Він може бути як конкретним, пов’язаним із окремою героїнею твору, так і алегоричним, узагальненим – наприклад, мати-Україна («Відьма», «Сова», «Княгиня»);

- образ Божої Матері – втілення гуманізму, найвищої справедливості. Як зазначає Н. Зборовська, Т. Шевченко розхитує дуалізм традиційного класичного мислення, що виходить з християнської доктрини, а саме, коли за чоловіком мислиться духовна сутність, а за жінкою – гріховна, тілесна. Т. Шевченко переводить християнський міф в жіночу перспективу «тіла» і чуття. Це обумовлює більш вагому постать Богоматері, ніж Богочоловіка [2, 55] («Марія»);

- образ дівчини-сироти або звичайної селянської дівчини та тема її зведення. У більшості випадків у митця дівчина (жінка) змальовується пригнобленою, знедоленою, ображеною чоловіком, покинутою всіма напризволяще, знесиленою, такою, що не здатна боротися за власне життя та щастя. Саме через жіноче страждання Т. Шевченко зображує протистояння фемінного та маскулінного, жіночого та чоловічого, індивідуального та колективного. Як влучно відмічає Ю. Барабаш, покритництво постає у Т. Шевченка у трьох аспектах: у соціальному – як одне з потворних породжень колоніального кріпосництва, знак його – і ширше, кріпосницької імперії в цілому – аморальності, духовного каліцтва; в аспекті екзистенційному – як свідчення глобальної недосконалості світобудови й людської природи, невлаштованості «існування-в-світі»; нарешті, у третьому аспекті, психологічному, ба психоаналітичному, тісно пов’язаному з двома попередніми, «покритництво» – це крайня форма «антилюбові-перверсії», вияв темних процесів у людському несвідомому, через що мотив покритки часто-густо переплітається з мотивами згвалтування, інцесту» («Слепая», «Відьма») [1, 80].

 Література:

1. Гончар Ю. Сердечний рай (Ґендерні аспекти художнього світу Тараса Шевченка). – Черкаси, 2009. – 184 с.

2. Зборовська Н. (Ільницька М.). Феміністичні роздуми: на карнавалі мертвих поцілунків. – Львів: Літопис, 1999. – 336 с.

3. Луців В. Жінка в поезії Тараса Шевченка / В.Луців // Авангард. – 1986. – Чис. 4. – С. 193-200.

4. Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1980. – Т. 26. – С. 153 – 154.

Шевченко З.В. Образ жінки у філософській спадщині Тараса Шевченка // Міжнародна наукова конференція “Дні науки філософського факультету – 2014″, 15-16 квіт. 2014 р.: [матеріали доповідей та виступів] / редкол.: А.Є. Конверський [та ін.] – К.: Видавничо-поліграфічний центр “Київський університет”, 2014. – Ч. 4. – С. 264-265.