Суб’єктивний метод П.Лаврова

П.Лавров є яскравим представником соціологічної думки Росії кінця 19 століття, а саме одного з її напрямів – народництва. В соціології він відомий тим, що започаткував так званий суб’єктивний метод.

На думку Лаврова, до будь-якого явища мислитель повинен підходити з двох точок зору: по-перше, з точки зору сущого (теоретичної, об’єктивної), по-друге, з точки зору належного (практичної, суб’єктивної). В першому випадку він вивчає явища такими, якими вони є насправді. Він нічого не заперечує та нічого не схвалює – просто спостерігає, досліджує явище, залишаючи всі оцінки осторонь. В цьому полягає основна задача будь-якої науки. В другому випадку він підходить до явищ зовсім по-іншому, маючи певний ідеал цього явища або певну мету. Тут він починає давати власну оцінку, тобто виступає оціночним суб’єктом. Він розглядає, які явища відповідають його ідеалу, які суперечать йому, які засоби легше та успішніше ведуть до втілення цього ідеалу в життя, які умови перешкоджають його реалізації. Все, що відповідає ідеалу або меті – буде позитивними фактами, «благом», все, що суперечить ідеалові або перешкоджає його втіленню у життя – буде явищем негативним і «злом».

Лавров в соціології ставив обидві ці задачі. Більше того, він їх поєднував і вважав нерозривними. Правда-Істина (об’єктивний метод), з його точки зору, невіддільна від Правди-Справедливості (суб’єктивний метод).

Науковець зазначав, що «суб’єктивний метод» як додатковий до об’єктивного, є таким же неминучим, як і об’єктивний, таким же законним і плодотворним. Об’єктивність, яка є необхідною в одній частині дослідження, повинна змінятися суб’єктивністю в іншій його частині. Жодні зусилля бути безпристрасним, не зможуть усунути ту неминучість оцінки дослідником важливості чи не важливості того чи іншого соціального, історичного, політичного, культурного та будь-якого іншого явища.

Ця суб’єктивність є неминучою, принаймні, в трьох галузях:

- в оцінці порівняльної важливості того чи іншого явища чи елемента культури;

- у визнанні того чи іншого явища чи елемента культури здоровим або, навпаки, патологічним для певного історичного середовища;

- загальна можливість мати місце в дану епоху.

На останок необхідно зазначити, що суб’єктивні процеси (наприклад, процеси психіки) можна вивчати з чисто об’єктивної точки зору і навпаки, суто об’єктивні явища (наприклад, історичні події або соціальні процеси) для наукового їх розуміння вимагають від дослідника певного рівня загального особистісного розвитку, чисто суб’єктивних умов, без яких це розуміння є неможливим.

Список використаної літератури:

1. П. Лавров. Философия и социология. Избранные произведения в 2-х т. – Том 1. – М.: Мысль, 1965. – С. 607-634.