Форми прояву соціально-політичного та етичного індивідуалізму

Переоцінка власних можливостей та здібностей, що була спричинена руйнацією консервативних ідей комунізму та соціалізму, змушує сучасну людину спиратися на власні індивідуальні ресурси, які в свою чергу, підкреслюють автономію особистості, її незалежність та самостійну цінність. Сьогодні індивідуалістичні бажання, прагнення та інтереси краще пояснюють ситуацію, ніж інтереси окремих класів та угруповань, а приватне життя розкриває більший спектр можливостей і містить у собі більше сенсу, ніж програми та форми колективної діяльності.

Поняття „індивідуалізм” (від фран. individualisme) являє собою тип світогляду, суттю якого є абсолютизація позиції окремого індивіда та його протиставлення суспільству. Дане поняття являє собою такий напрямок думок, почуттів і бажань, які розцінюють життя окремого індивіда як найбільш важливий, ніж життя великих асоціацій та суспільства в цілому.

Поняття індивідуалізм є багатогранним і має велику кількість форм прояву. Найпоширенішою та найпопулярнішою серед них є лібералізм.

Лібералізм – в широкому розумінні – це інтелектуальна і моральна настанова на таку організацію суспільного життя, яка побудована на визнанні політичних і економічних прав індивіда у рамках, обмежених діяльністю законів, які розуміються як узагальнення природних потреб нормальних цивілізованих людей.

Свобода індивіда, що виступає ядром лібералізму, при необмеженому та спонтанному використанні може перетворитися на волюнтаризм, який є негативною формою прояву індивідуалізму. Волюнтаризм – це своєрідний спосіб здійснення влади, для якого характерними є суб’єктивізм та суб’єктивістське свавілля, нехтування об’єктивними законами, обставинами прийняття рішень. Йдеться про підпорядкування соціально-політичних відносин довільним індивідуалістичним бажанням людей, що їх здійснюють. Найчастіше всього волюнтаризм в політиці має своїм наслідком авторитаризм або тоталітаризм, понадреволюційність або анархізм. В будь-якому випадку на перше місце ставиться свавілля: правителя – над державними закладами й навіть державною машиною (бонапартизм), групи – над соціумом (диктатура пролетаріату, партії, олігархії), маси – над законом.

Авторитаризм як похідна від волюнтаризму є крайнім проявом індивідуалізму. Авторитаризм – це  антидемократична система політичної влади. Він характеризується відсутністю або фіктивністю демократичних інститутів, зосередженням у руках однієї особи або невеликої групи осіб необмеженої влади, що спирається на військово-каральний апарат, на соціальну та націоналістичну демагогію. Слід відмітити, що авторитаризм не можна назвати негативною формою прояву індивідуалізму, оскільки основа та ступінь його різні: природні, вроджені якості політичного лідера („авторитарної”, владної особистості); розумні, раціональні, виправдані ситуацією (необхідністю особливого роду, наприклад, станом війни, суспільної кризи тощо); соціальні (виникнення соціальних або національних конфліктів) тощо; ірраціональні, коли анархізм переходить у крайню форму індивідуалізму – тоталітаризм, деспотизм, створення особливо жорсткого, репресивного режиму.

Повною протилежністю, антитезою авторитаризму виступає анархізм. Анархізм – це ідейно-теоретична та суспільно-політична течія, що проголошує своєю метою скасування держави та заміну довільних, будь-яких форм примусової влади на свободну та добровільну асоціацію громадян. Традиційно виділяють чотири основні напрямки анархізму: індивідуалістичний, мьютюелістський, колективістський та комуністичний.

В основу теорії індивідуалістичного анархізму була покладена ідея абсолютної свободи людини, яка у власних бажаннях та вчинках не повинна бути стиснена існуючими релігійними догмами, нормами права та моралі. Індивідуалістичний анархізм виходить із невизнання будь-якої влади, порядку, дисципліни, авторитету. Це ідеологічний, соціально-політичний рух, що походить від ідеї безвладної держави і має на меті досягнення нічим не обмеженої свободи та волі окремої людини. Анархізмом часто називають будь-яке свавілля, невизнання авторитету і дисципліни, він є крайньою, граничною формою індивідуалізму.

За десятиліття радянської влади суворе панування колективістських ідей розцінювало індивідуалістичні теорії як суто егоїстичні. Індивідуалізм розглядався неправомірно хибно – як синонім егоїзму. З точки зору об’єктивного мислення егоїзм та індивідуалізм не можуть знаходитись на одному щаблі як синонімічні поняття, оскільки перше є формою прояву другого.

Егоїзм – життєвий принцип і моральна якість, що характеризує людину з точки зору її відношення до суспільства та інших людей й означає виявлення переваги при виборі лінії поведінки власним інтересам перед інтересами суспільства та оточуючих людей, являє собою найбільш відкриту форму прояву індивідуалізму. Ступінь егоїстичності суспільства, зокрема його членів, залежить головним чином від економічної та політичної формації, суворості релігійних та моральних норм, що панують у ньому.

Слід відмітити груповий егоїзм – корисну мотивацію діяльності будь-якого колективу, об’єднання, сукупності осіб, яка наносить шкоду суспільним інтересам. Достатньо визначеними ознаками групового егоїзму є такі прояви активності групи, які здійснюють пряму матеріальну шкоду суспільству, його культурному фонду, здоров’ю людей, а також містять зазіхання на загальнолюдські моральні норми. Подібні прояви стають частішими у екстремальних умовах війн, соціальних криз, масових епідемій та інших потрясінь, коли збільшується аномія, розпадаються механізми нормативного контролю.

Груповий  індивідуалізм (індивідуалістичні прояви як окремих невеликих спільнот, колективів, асоціацій, партій тощо, так і цілих держав та націй), як правило, характеризується гегемонічними настроями, в основі яких лежать націоналістичні, расистські, шовіністські ідеї про духовну, інтелектуальну, фізичну нерівність людей, народів, націй, про право еліти диктувати власну волю „нижчим”. Одним з найяскравіших проявів групового індивідуалізму є шовінізм.

Шовінізм – це ультранаціоналізм з елементами авторитаризму, для якого характерні: проповідь національної виключності; протиставлення інтересів однієї нації інтересам іншої; поширення національного чванства, розпалення національної ворожнечі і ненависті. Шовінізм проповідує національну винятковість („обраність”) однієї нації, начебто призначеної для панування над іншими „неповноцінними” націями і расами. Шовінізм є інгредієнтом бонапартизму, фашизму, расизму, мілітаризму. Його гегемоністичні ідеї знайшли власне вираження в політиці диктаторських та фашистських режимів, що нав’язують власну великодержавну волю іншим країнам та народами. Сучасний шовінізм все частіше приймає більш делікатні форми, висвітлюючи економічну експансію, політичний тиск, культурне домінування, проявляючись на рівні внутрішньодержавних відносин.

Найбільш значущою рисою сучасного індивідуалізму є бажання жити вільно, не підкоряючись примусам, від початку і до кінця обирати свій спосіб існування. Але сучасне суспільство повинно пам’ятати про негативні крайні форми прояву індивідуалізму та шляхом регулювання соціальних відносин, коректної політики держави запобігати їхній появі як соціального явища та знешкоджувати їхній деструктивний та десолідаризуючий вплив, якщо вони мають місце бути.

Автор: Шевченко З.В. Форми прояву соціально-політичного та етичного індивідуалізму// Матеріали VІІ Міжнародної науково-практичної конференції “Наука і освіта 2004″. Том 2. Філософія. – Дніпропетровськ: Наука і рсвіта, 2004. – С. 42-44