Біологічно задана природа людини та її соціальність переплетені надзвичайно складно. Homo Sapiens завжди в тій же мірі є і Homo Socius [1, С. 87]. Соціальна структура, як сума типізацій та створених за їхньою допомогою зразків взаємодії, що постійно повторюються [1, С. 88], передбачає класифікацію індивідів за різними ознаками: демографічними, соціально-територіальними, соціально-етнічними, корпоративними тощо. Однак у повсякденній взаємодії обличчям до обличчя, як на свідомому, так і на підсвідомому рівнях, першою відбувається категоризація індивідів за статю (біологічна характеристика демографічного поділу індивідів як представників Homo Sapiens), яка стає можливою, у більшості випадків, завдяки візуальній репрезентації ґендеру (соціокультурна характеристика поділу індивідів як представників Homo Socius).

Реалізація ґендеру хоча й залежить від статі індивіда в більшості випадків, лежить виключно в соціальній площині. Будучи символічним поняттям, шаблоном певного типу поведінки, ґендер прагне більш-менш повно реалізуватись в конкретному індивіді у межах заданого соціального порядку, тим самим підтримуючи останній та забезпечуючи певну міру успішності власного носія. Можна говорити про те, що розподіл індивідів на статі у біологічному (фізичному) світі об’єктивується у вигляді ґендеру в соціальному (символічному) просторі. Ґендер виступає як символ, принцип бачення та сприйняття жіночого та чоловічого, фемінного та маскулінного, певна ментальна конструкція.

Схематично описати перспективи розвитку соціології сім’ї в Україні можна наступним чином:

• нинішній стан дослідницького затишшя триватиме ще невизначений період. Ініціювати новий підйом досліджень зможе тільки підвищення суспільного і державного інтересу до проблем сім’ї та шлюбу. Сьогодні ми маємо справу в більшості випадків лише із статистичними даними;
•  очікувати сплеску дослідницької активності, викликаної внутрішніми науковими причинами, можна тільки у разі появи нової соціологічної парадигми, контури, суть і час появи якої передбачити зараз, звичайно, неможливо, незважаючи на те, що кількість претендентів на це місце все збільшується;
•  розвиток соціології сім’ї в рамках вже сформованих підходів буде в найближчі роки відбуватися плавно, супроводжуючись розмиванням міждисциплінарних кордонів з культурною антропологією, історією, історичної демографією, політологією;
• засвоєння західного досвіду і стилю теоретизування в проблематиці сім’ї та шлюбу, затвердження зразків і моделей емпіричних досліджень, прийнятих у світовій науці, буде відбуватися не надто стрімко. Таке становище, з одного боку, буде ініціювати розвиток спільних проектів та інноваційні прагнення наукової молоді, а, з іншого – вповільнюватись прагненням дослідників старшої генерації зберегти вже сформований стиль і образ діяльності, знайти власний шлях інтеграції у світове наукове співтовариство;
• особливий вплив на розвиток соціології сім’ї нададуть жіночий рух і «генерацій ні» громадські рухи (причому не тільки молодіжні), що ще не проявилися у повній мірі;
• у зв’язку зі зростанням організованості та мобілізаційної готовності соціальних груп, об’єднаних за гендерними і генераційних ознаками, посилиться залученість соціології сім’ї до формування практичної соціальної політики та до реформування суспільства з використанням не традиційних для української соціології каналів і методів.

На найближчий період ймовірним є наступний сценарій.

Возможность заключать брачные контракты появилась у народов постсоветского пространства только лишь в 1996 году, после внесения изменений в брачное законодательство. До этого момента подобного рода соглашения рассматривались как прагматическое проявление загнивающего Запада, не имеющее ничего общего с любовью и традиционными семейными ценностями. Следует отметить, такая тенденция имеет место быть и сегодня, поэтому говорить о том, что брачные контракты прижились у нас и стали повсеместной практикой, нам еще очень рано.

Чтобы лучше понять, что собой представляет брачный договор, предлагаю обратиться к истории его появления и формам проявления.

Родиной брачных контрактов считает Древний Рим. Именно здесь впервые начали заключать tabulae nuptiales (дословно в переводе с латыни – таблица (табличка) брака или свадьбы). Как правило, это было деловое соглашение между двумя семьями жениха и невесты, которое прописывалось на специальных табличках и зачитывалось вслух на торжественной церемонии бракосочетания.

Брачные договоры существовали и в Древнем Египте. До наших времен сохранились папирусы, датированные первым веком нашей эры, на которых детально описывалось и перечислялось все приданое невесты.

О брачных договорах Древней Руси трудно сказать что либо, но то, что древние славяне активно разводились и делили имущество, остается незыблемым фактом. Даже после принятия Русью христианства, наши предки не моги утихомирить свои брачные и внебрачные страсти. Поэтому отцы Церкви пошли на встречу варварскому народу и разрешили разводы. Так, к примеру, в «Уставе князя Владимира Святославича о десятинах, судах и людях церковных» говорится о том, что церковный суд должен заниматься делами о «роспустах», то есть разводами. Как именно должен был проходить бракоразводный процесс, Владимир Святославич умалчивает.

Відповідь на питання про співвідношення понять «шлюб» та «родина», на перший погляд, може здатися очевидною і простою. Ототожнення цих понять є найпоширенішою помилкою на сьогодні. Як правило, шлюб вважається родиною, а родина за відсутністю шлюбних відносин розглядається не тільки як неповна, але й неповноцінна. Окрім того, актуальність означеної проблематики посилюється існуванням у сучасному соціальному просторі альтернатив шлюбно-сімейним відносинам, наприклад, конкубінату або тривалих гомосексуальних стосунків з одним партнером, які теж визначаються поняттями шлюбу та родини.

Метою даної статті є діахронічий розгляд понять шлюбу та родини, їх компаративний аналіз та проекція на сучасні реалії.

Сучасна наука визначає шлюб як санкціоновані суспільством статеві відносини між чоловіком і жінкою з подальшим встановлення їхніх подружніх, батьківських прав та обов’язків. Родина, в свою чергу, розглядається, з одного боку, як соціальний інститут – історично конкретна система взаємовідносин між подружжям, між батьками та дітьми та, з іншого, як мала соціальна група, члени якої пов’язані шлюбними або родинними відносинами, спільністю побуту, взаємною моральною відповідальністю, соціальна необхідність якої зумовлена потребою суспільства у фізичному та духовному відтворенні населення [6, 66].

Чи є шлюб основою родини? Відповідь на це питання не може бути однозначною, оскільки залежить від аспекту розгляду означених понять.

Соціальний моніторинг - це спеціально організована, розгалужена система безперервного та оперативного отримання, обробки, зберігання та первинного аналізу даних про найактуальніші явища та процеси, що відбуваються в суспільстві.

Здійснення соціального моніторингу є неможливим без теоретичної та технічної складових процесу дослідження, що забезпечують його цілісність та ефективність.

Теоретична база соціального моніторингу повинна включати у себе:

- програму проведення дослідження, яка представляє собою чіткий план збору соціологічної інформації та покликана орієнтувати соціологів у ході дослідження;

- розробку форм представлення інформації, що була отримана в процесі дослідження. Це чіткі вимоги щодо оформлення результатів моніторингу, які можуть бути представлені у вигляді наукових звітів, записок, довідок;

- безпосереднє зберігання отриманої інформації.