Роль соціального виховання в процесі регламентації егоїстичних проявів студентської молоді

В сучасних умовах розвитку людської цивілізації поступово втрачається елемент однозначності у виборі власної орієнтації на загальні духовні та моральні цінності. Соціальний простір стає все більш плюралістичним. Однак, для плюралізму характерні певні негативізми, особливо в аспекті соціального виховання сучасної молоді. Мова йде про пошук власного призначення безпосередньо в людині – в умовах її розвитку [1, 30]. Взаємозв’язок політичних, економічних, соціальних і правових сфер в процесі встановлення українського суспільства не міг не розширити межі прагматизму та  не спровокувати зріст егоїстичних тенденцій особистості [2, 28].

У конкретних життєвих  ситуаціях під словом “егоїзм” розуміють турботу людини лише про саму себе без урахування прагнень інших людей. Егоїст відкидає цінність іншої людини. Переслідуючи власні цілі, він не співвідносить їх із цілями та прагненнями суспільства. Він зацікавлений тільки у ствердженні власних цінностей, а інші інтереси сприймаються ним у найкращому випадку в якості ресурсу, засобу вирішення власних проблем, а у найгіршому – як перешкода [2, 27-28].

При вивченні диспозиційного егоїзму особистості, тобто її здатності до ігнорування почуттів, інтересів, добробуту інших людей заради досягнення власних цілей, а також її готовності порушити встановлені правила, використовувати інших або, навіть, завдавати їм шкоди з метою здійснення власних бажань, було виявлено, що найсильніша здатність до егоїзму виявлена у молоді до 30 років, зокрема, у студентів (середній вік 21,5 років). Це досить легко пояснити. Студенти більшою мірою знаходяться на забезпеченні батьків; молоді люди в цьому віці навчені отримувати, а не віддавати. На даній віковій фазі звичніше також очікувати на допомогу та турботу, ніж самим проявляти їх. Студенти вільні від сімейних зобов’язань. Вони думають більше про власні бажання, задоволення та щастя, ніж про добробут оточуючих. Егоїзм студентської молоді у багатьох випадках не здатний нашкодити та, треба сподіватись, має тимчасовий характер. Тому у вищих навчальних закладах велику увагу слід приділяти соціальному вихованню.

Для більшості людей цілком очевидно, що освіта в цілому, і вища зокрема, повинна ставити не тільки академічні цілі. Нікому не потрібний освічений або навіть інтелектуальний егоїст чи садист [3, 183]. Студентів, певна річ, потрібно вчити турбуватися не лише про власне благополуччя. Проблема полягає в тому, що коли моральні вимоги, що ставляться до них, ніяк не пов’язані з їхніми бажаннями, то мотивації виконання не буде, оскільки тільки наші бажання є головною спонукальною силою. За відсутності такого зв’язку моральні вимоги не будуть переконаннями студентів, а зостануться чимось зовнішнім, чужорідним набором правил, принципів і обов’язків, які не мають нічого спільного з їхніми власними прагненнями та уподобаннями [3, 183-184].

Тому потрібно розширяти у студентів уявлення про власний добробут, щоб органічною частиною останнього була турбота про добробут інших людей. У цьому разі власне благополуччя не зводитиметься виключно до власної користі у вузькому розумінні слова і для того, щоб бути соціально безпечним не потребуватиме стримуючої дії моралі: воно альтруїстично із самого початку [3, 185].

Інтереси егоїста обмежуються тільки межами власного “Я” тоді як неегоїстична особистість включає у власне “Я” інших, або розглядає себе як частину цілого. Звідси зневага егоїстом інтересів інших людей та заперечення їхньої цінності. Це полегшує йому здійснення власних цілей за рахунок інших, а іноді навіть на шкоду іншим [2, 27]. Ось чому першочерговим завданням соціального виховання є формування у студентів прагнення до реалізації найважливіших цілей та бажань, які відповідають тим соціальним цінностям, що мають стати їх особистими цінностями. Альтруїзм не є неодмінною умовою власного добробуту. Благополучне життя, безпосередньо пов’язане із ступенем задоволення найважливіших людських бажань, ось чому вибудова ієрархії власних бажань та цілей носить такий важливий характер. До цієї ієрархії безперечно повинні відноситись такі бажання, як: бажання отримувати фізичну насолоду (від їжі, напоїв, фізичної активності тощо); бажання не заподіювати собі зла у вигляді болю (як тілесного, так і духовного); бажання мати дружні стосунки із сім’єю, друзями, колегами; бажання допомагати іншим людям; бажання виконувати обов’язки відповідно до свого соціального статусу і т.д.

В цілому альтруїстичні цінності й поняття про власний добробут повинні бути органічно поєднані, стати важливим елементом структури особистості. В цьому контексті соціальне виховання молоді має відігравати домінуючу роль у відновленні втраченої рівноваги (між егоїстичними проявами та альтруїзмом в процесі реформування вищої освіти) та гармонійного зв’язку між процвітанням власним і добробутом інших.

Література:

1. Краних Э.М. «Я» в развитии ребёнка, подростка и молодого человека //Человек. – 1999. – №6. – с.29-43.
2. Муздыбаев К. Эгоизм личности //Психологический журнал. – 2000. – №2. – с.27-39.
3. Уайт Дж. Цілі соціального виховання особистості //Філософська і соціальна думка. – 1995. – №9-10. – с.180-193.

Автор: Шевченко З.В. Роль соціального виховання в процесі регламентації егоїстичних проявів студентської молоді//Формування національних, загальнолюдських ціннісних орієнтацій студентської молоді: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції (11-12 грудня 2002 р.). – К.: Київ. нац. торг.-екон. ун-т, 2002. – С.162-164