Те, кто не питает симпатии к метафизике и религии, заявляют, что в русской истории не было периода, подобного периоду средневековой схоластики, когда вся умственная энергия людей была сосредоточена на разработке системы христианской философии. Они полагают, что в конце XIX и начале XX в. русское общество впервые вступило в ту фазу духовного развития, через которую Европа прошла еще в средние века. Поэтому они считают, что русское общество запоздало в своем развитии. Эти люди не учитывают тот факт, что культура развивается не по прямой восходящей линии, а

Переоцінка власних можливостей та здібностей, що була спричинена руйнацією консервативних ідей комунізму та соціалізму, змушує сучасну людину спиратися на власні індивідуальні ресурси, які в свою чергу, підкреслюють автономію особистості, її незалежність та самостійну цінність. Сьогодні індивідуалістичні бажання, прагнення та інтереси краще пояснюють ситуацію, ніж інтереси окремих класів та угруповань, а приватне життя розкриває більший спектр можливостей і містить у собі більше сенсу, ніж програми та форми колективної діяльності.

В процесі життєдіяльності кожна людина приречена на постійну свободу вибору між тими чи іншими значущими факторами поведінки. Але чи свободна сама людина?

Щоб відповісти на це запитання потрібно зробити деякі зауваження: про що йде мова – про політичне положення чи про внутрішнє самовідчуття? Людина, що обмежена у своїх діях фізично, щонайменше стиснена у власних правах та вчинках. Але її дух може залишатися вільним і незламним. Іншому індивіду ніхто не чинить перешкод, він може розпоряджатися собою. Однак, всупереч щасливим обставинам, він добровільно закріпачує себе.

В сучасних умовах розвитку людської цивілізації поступово втрачається елемент однозначності у виборі власної орієнтації на загальні духовні та моральні цінності. Соціальний простір стає все більш плюралістичним. Однак, для плюралізму характерні певні негативізми, особливо в аспекті соціального виховання сучасної молоді. Мова йде про пошук власного призначення безпосередньо в людині – в умовах її розвитку [1, 30]. Взаємозв’язок політичних, економічних, соціальних і правових сфер в процесі встановлення українського суспільства не міг не розширити межі прагматизму та  не спровокувати зріст егоїстичних тенденцій особистості [2, 28].

Анатомічні особливості жіночого або чоловічого організму  у більшості випадків від самого народження індивіда зумовлюють його гендер. Гендер, у свою чергу, покликаний репрезентувати стать. У будь-якому соціальному середовищі існують чіткі уявлення про те, як має виглядати представник тієї чи іншої статі. І хоча біологічні відмінності між чоловіками та жінками є прихованими від публічного огляду в повсякденному житті, для члена певного культурного простору не є складністю визначити належність того чи іншого індивіда до певної статі. Категоризація за статтю завдяки соціально-встановленим візуальним стандартам здійснюється на стільки органічно і автоматично, що іноді здається, що вона відбувається на підсвідомому рівні. Однак таке відчуття є помилковим. Усвідомлення факту «виробництва» гендеру відбувається у ситуації «гендерного збою» – у ситуації неможливості атрибутивного визначення статі.