Словосочетание “этика ненасилия” воспринимается как тавтология и часто порождает недоуменный вопрос: “А разве возможна этика насилия?” В самом деле, этика, рассмотренная в значении морали, нормативного идеала, по определению совпадает с ненасилием. Более того, нет ни одной другой формы культуры, включая мировые религии, специфика которой в такой степени была бы связана с ненасильственной установкой; когда говорится об этике удовольствий, тойона может противопоставляться этике созерцательного блаженства, когда речь идет об этике доброй воли, то обычно подразумевается ее отличие от этики результатов – в этих и других подобных случаях определение выделяет какой-то один признак морали, придавая ему существенное значений. Иной логический статус имеет этика ненасилия, поскольку ненасилие, являющееся содержательной определенностью добра, можно считать синонимом самой этики.

Вряд ли найдется человек, который не знает или не слышал о так называемых “законах подлости”. Законы Мерфи являются их английскими аналогами. Сам Эдвард Мерфи, в честь кого были названы эти законы, был военным человеком, капитаном. Работал инженером на одной из баз ВВС США. Мерфи не доверял техникам, с которыми работал, и всегда говорил о том, что если существует возможность сделать что-то не так, то они обязательно ею воспользуются. Мерфи оказался прав. Пропеллеры самолета, которые собирали техники, начали во время испытания вращаться в другую сторону. Именно в этот момент Мерфи изрек свою уникальную фразу: “Если существуют два способа сделать что-либо, причём один из которых ведёт к катастрофе, то кто-нибудь изберёт именно этот способ”. Как выяснилось позже, техники просто устанавливали детали задом наперед.

Если какая-нибудь неприятность может произойти, она случиться.

Всякая работа требует больше времени, чем вы думаете.

Предоставленные самим себе события имеют тенденцию развиваться от плохого к худшему.

Как только вы принимаетесь делать какую-то работу, находится другая, которую надо сделать еще раньше.

Есть моменты, когда все удается. Не ужасайтесь, это пройдет.

Переоцінка власних можливостей та здібностей, що була спричинена руйнацією консервативних ідей комунізму та соціалізму, змушує сучасну людину спиратися на власні індивідуальні ресурси, які в свою чергу, підкреслюють автономію особистості, її незалежність та самостійну цінність. Сьогодні індивідуалістичні бажання, прагнення та інтереси краще пояснюють ситуацію, ніж інтереси окремих класів та угруповань, а приватне життя розкриває більший спектр можливостей і містить у собі більше сенсу, ніж програми та форми колективної діяльності.

В процесі життєдіяльності кожна людина приречена на постійну свободу вибору між тими чи іншими значущими факторами поведінки. Але чи свободна сама людина?

Щоб відповісти на це запитання потрібно зробити деякі зауваження: про що йде мова – про політичне положення чи про внутрішнє самовідчуття? Людина, що обмежена у своїх діях фізично, щонайменше стиснена у власних правах та вчинках. Але її дух може залишатися вільним і незламним. Іншому індивіду ніхто не чинить перешкод, він може розпоряджатися собою. Однак, всупереч щасливим обставинам, він добровільно закріпачує себе.

В сучасних умовах розвитку людської цивілізації поступово втрачається елемент однозначності у виборі власної орієнтації на загальні духовні та моральні цінності. Соціальний простір стає все більш плюралістичним. Однак, для плюралізму характерні певні негативізми, особливо в аспекті соціального виховання сучасної молоді. Мова йде про пошук власного призначення безпосередньо в людині – в умовах її розвитку [1, 30]. Взаємозв’язок політичних, економічних, соціальних і правових сфер в процесі встановлення українського суспільства не міг не розширити межі прагматизму та  не спровокувати зріст егоїстичних тенденцій особистості [2, 28].