Анатомічні особливості жіночого або чоловічого організму  у більшості випадків від самого народження індивіда зумовлюють його гендер. Гендер, у свою чергу, покликаний репрезентувати стать. У будь-якому соціальному середовищі існують чіткі уявлення про те, як має виглядати представник тієї чи іншої статі. І хоча біологічні відмінності між чоловіками та жінками є прихованими від публічного огляду в повсякденному житті, для члена певного культурного простору не є складністю визначити належність того чи іншого індивіда до певної статі. Категоризація за статтю завдяки соціально-встановленим візуальним стандартам здійснюється на стільки органічно і автоматично, що іноді здається, що вона відбувається на підсвідомому рівні. Однак таке відчуття є помилковим. Усвідомлення факту «виробництва» гендеру відбувається у ситуації «гендерного збою» – у ситуації неможливості атрибутивного визначення статі.

Сучасна трансформація системи ціннісних орієнтацій, розширення можливостей самореалізації та вибору цілої множини засобів прояву індивідуальності зумовлюють тенденцію до збільшення різноманітних варіантів соціальної взаємодії, внутрішнього світу людини із зовнішньою фізичною та соціальною реальністю, а також до якісно іншої змістовної наповненості її життя. В умовах зростаючої конкуренції в усіх сферах українського життєбуття формується новий характер людських відносин, набувають вагомості та значущості інші суспільні цінності. Вимальовується портрет вже трансформованої людини, яка впевнено власноруч створює нове суспільство відносно своїм цілям, інтересам та вподобанням.

В процесі історичного розвитку соціально-філософська думка розділила суспільства на два загальновизнані типи: колективістські та індивідуалістичні, причому перший характеризує переважно суспільства Східного типу, а другий – Західного. Колективізм та індивідуалізм є поняттями глибоко антагоністичними, але щодо розділення суспільств на два протилежні табори, то тут не існує суворих обмежень та чітких кордонів, оскільки кожному суспільству притаманні як колективістські, так і індивідуалістичні риси. Яке начало займає чільні позиції, якого сенсу набуває кожне з цих понять, залежить від епохи, рівня матеріальної та духовної культури, конкретних умов.

Сьогодні в Україні розв’язується стратегічно надзвичайно складне завдання – входження до цивілізованого світового простору, держави якого існують на засадах незаперечних досягнень людства – соціально орієнтованої ринкової економіки, демократичної системи державного управління, непорушності прав та свобод людини. Складність і проблема цього завдання полягає не лише в подоланні кризових явищ, що охопили політичну, економічну, культурну та ін. сфери, а в надзвичайно складних умовах посттоталітарного періоду, що вимагають зміни менталітету суспільної та індивідуальної свідомості, формування вільної особистості з високою політичною, економічною і правовою культурою, яка усвідомлює власну цінність та гідність. Саме в цьому контексті сучасність спровокувала зріст та актуальність індивідуалістичних тенденцій у суспільстві.

Зміна політичного курсу, трансформація та модернізація соціально – економічної системи, орієнтація на західні цінності, формування нових суспільних відносин та ідеалів призводять до корінної переструктуризації українського суспільства. Колективістські ідеї та теорії, які домінували за радянської доби відступають під натиском індивідуалістичних, що стримувалися та заборонялися протягом останніх десятиліть. Така ситуація в українському суспільстві призвела до реформування інституту моральних цінностей.